Укрзалізниця 2.0: українка поділилася враженнями від поїздки індійським потягом

30 Червень, 2017 - 17:03

Потяги в Індії давно стали одним із головних елементів екзотики цієї країни. На цю екзотику, втім, небагато хто наважується. Українка Ірина Громотська проїхалась найдовшим залізничним маршрутом Індії: від південного Тіручірапаллі до Делі. Для Platfor.ma вона написала і показала, як це було.

Літак AirAisa в черговий раз підносить нас у повітря. З прохолодного аеропорту Куала-Лумпур ми за лічені години переносимось у Тіручірапаллі – спекотне і запилене містечко на півдні Індії. З аеропорту – зразу на вокзал.

На перон із запізненням з'являється той, на кого ми чекали – світло-голубий, трохи обшарпаний поїзд Джамму експрес. За плату у близько 800 рупій (приблизно 320 грн) з людини ми проведемо у ньому наступні дві доби, добираючись Нью-Делі за 2300 км.

За вікном один за одним проносяться напівзакинуті будинки, вітер вривається у вагон і наповнює його запахом розжареної землі і сухих дерев. Наш поїзд на швидкості 80 км за годину прорізає Індію знизу і аж до самого верху – гірського Кашміру. Їхати ще два дні, тож я із задоволенням оглядаю сусідів зі своєї верхньої, третьої  полиці, успішно прилаштованої під вентилятором.

Зараз 9 ранку. Багато з моїх сусідів ще сплять. Дідуган в оранжевому вбранні на сусідній полиці солодко прицмокує, погладжуючи крізь сон бороду. На всіх сплячих пасажирів чхати хотів працівник вагону-ресторану, сповіщаючи всіх своєю присутністю криками «Чай! Чай! Чай! Чай!», аж поки не виходить до наступного вагону.

Сонні мешканці прокидаються. Мами заплітають коси своїм довговолосим смуглим донечкам, чоловіки ліниво потягуються на поличках без постілі.

Час сніданку. Усі вагони тут, на найдовшому рейсі Індії, обслуговує вагон-ресторан. Його працівники ще з п’ятої ранку на ногах, готуючи запашні карі у велетенських чанах. Тут, в Індії, вагон-ресторан – зовсім не як на рідній українській Укрзалізниці. На кухні немає жіночок у фартушках і горілки «Слава». Всі працівники – масивні чоловіки. Вони як заводські металурги завзято пораються над гарячими казанами під пильним оком Махатми Ганді, що споглядає на них зі стіни.

Робітники вагону-ресторану тут швидше як батьки-годувальники втомлених пасажирів, що один за одним просувають по 50 рупій (20 грн) за порцію сніданку – рису та карі у пластиковому або фольговому контейнері. Кожна з цих маленьких упаковочок, як тільки порожніє, летить у вікно, де приєднується до своїх подруг – таких самих пластикових коробочок, пакетів, пляшок і недоїдків, якими, на втіху бродячим собакам, всіяна вся колія. Індуси чомусь зовсім не люблять викидати сміття у смітник, що вже й говорити про розумне використання пластику.

Я, випивши за 20 рупій (8 грн) чайочку, який так емоційно пропонував мені кухар, вирішую піти на екскурсію в інші вагони.

Тут все так само, як і у моєму сплячому вагоні S8 – ні вікон, ні кондиціонерів, зате повно жінок у неймовірно красивих вбраннях з перснями на кожному пальці ніг і заслиненими діточками. Де-не-де зі мною просять зробити селфі. Білошкіра європейка у вагоні загального класну для індусів – щось новеньке. І хоча вбрана я досить стримано (цього навчила мусульманська і досить консервативна Індонезія) я не можу не помітити зацікавлених поглядів індуських парубків. Мені все в дивину – чого це їхні погляди приковані до мене – дівчини в розтягнутій футболці з заплутаним волоссям, а не до жінок, що поруч з ними – розкішними, намальованими і у кольорових вбраннях? Рушаю далі.

У якомусь із вагонів починає жахливо тхнути. Жінки прикривають носи хустинками. Чоловіки стараються дихати у вікно. Доходячи до кінця вагону, розумію, у чому причина. Посеред переходу лежить старий кволий дід з перебинтованими кінцівками жовтого-помаранчевого кольору. Він намагається щось кричати, але всі його ігнорують. Працівники поїзда переступають через нього, мені кажуть робити так само. Через декілька станцій цей дід кудись зникає – про його долю я вже ніколи не дізнаюсь.

Виявляється, що у нашому поїзді, окрім звичайних спальних плацкартів, є і декілька елітних вагонів – там існують нормальні вікна, кондиціонери і штори, які створюють ілюзію купе. У таких вагонах переважно їдуть бізнесмени, заможні індуси, або просто білі містери – себто туристи з країн першого світу. У цих вагонах ідеально спокійно і приємно, але, чесно кажучи, нудно. Провідник натякає мені, що простачці з S8 тут не місце і я вирішую вернутись у свій законний вагон.

Під монотонний стукіт коліс легко засинається. Тож весь мій день проходить між кунянням на третій полиці і спілкуванням із сусідкою знизу. Вона щоразу включає нові індійські пісеньки і потішається тим, як я підтанцьовую в ритм музиці. Інші мої сусіди ніяк не можуть розібрати, де ж та Україна, і в сотий раз перепитують, чи не з Росії ми. Мені вривається терпець і я питаю їх – як би вони ставились до того, якби я сказала, що Індія – це Пакистан? Конфлікт цих країн налічує не одне десятиліття, тож хлопці розуміють мою думку і перестають задавати дурні питання. Тепер їх більше цікавить те, як сказати українською мовою «привіт» та «дякую».

За вікном вже зовсім стемніло. Вагон S8 поринає у глибокий сон. Наступний день – такий, як і попередній. Види навколо доповнюються хіба  кольоровими обшарпаними будинками, худими коровами, і людьми, які, не соромлячись, випорожнюються прямо коло колії.

Ми під'їжджаємо до Делі близько 11 вечора. З сусідами по вагону прощаємося, як зі старими добрими друзями. За два дні найдовшого маршруту країни ми таки трохи зріднились.

Ми виходимо з вокзалу на вулицю Мейн Базар. Повітря на вулиці б'є гарячим струменем в лице.

Привіт, Делі! Будемо знайомитись?

Фото: Платфор.ма

Реклама

Читайте також:

тема

Останні кілька місяців Департамент поліції та прикордонники у співпраці з Податково-митним департаментом та Інспекцією з праці проводять рейди на будівництвах Естонії. І кожного
Звучить смішно, але роки тому в Києві я взяла за звичку носити з собою хусточки (раптом нежить), пляшечку з рідким милом та засіб для дезінфекції рук (у громадських вбиральнях мо

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.