Українка підкорює Мадейру своїм мистецьким талантом (ФОТО)

4 Листопад, 2016 - 19:00

Проект про українців у Португалії опублікував нове інтерв'ю з неймовірною людиною із безліччю талантів, пані Галиною Стеценко, яка проживає на вічно зеленому і квітучому острові Мадейра, який власне і надихає нашу героїню на такі неперевершені роботи!

— Пані Галино, розкажіть, будь ласка, історію свого переїзду. Як Ви потрапили до Португалії? Що Вас привело до цієї країни?

— Я поїхала у Португалію зовсім не тому, що хотіла. Взагалі ніколи не думала покидати Україну, але так склалось. У мене були українські друзі на Мадейрі, які дуже переживали за мене: дев’яності, я одна з сином, і нам, бракує грошей щоб жити до кінця місяця. От вони і сказали мені: “Є такий чудовий острів Мадейра, де не вистачає музикантів. Поїдь! Заробиш грошей…”

Я кажу: “Як? Як поїду? Як покину маму? Я так звикла до свого життя, так люблю Київ, не хочу!” – “Та ні! Ти заробиш грошей, тобі ж треба сина годувати, потім повернешся і будеш жити як хочеш”. – “Добре!” – кажу.

Мама мене відпустила: “Доню, два рочки попрацюєш, заробиш і повернешся”. А передісторія така: в моєї подруги був учень з Мадейри, якого португальська комуністична партія скерувала навчатися до Києва. Від нього ми й дізналися, що на Мадейрі потрібні музиканти.

Ось так почалася, можна сказати, “київська музична еміґрація”. Нас потихеньку осіб з 15 приїхало. Не хотілось переїжджати, навіть соромно було спочатку. Сина було важко відривати: в нього своє життя, друзі і раптом я забираю його з десятирічки…

— Чи було важко інтегруватися в нове середовище?

— Коли ми приїхали на Мадейру, були дуже вражені якимось таким мікроскопічним світом – це ж острів. Я приїхала в середу ввечері, а в четвер вранці вже починалася робота, о 9:00 мене чекали учні. Це було як іспит, але той час мені дав багато. Учні дуже допомагали. Спочатку було дуже важко. Уявіть собі: приїхала людина, яка майже не володіє ні англійською, ні португальською.

— Тобто, коли ви серйозно задумались про переїзд, то почали вивчати португальську?

— Так, почала вчити трошки. По приїзді учні у всьому мені допомагали, і острів показували, і з місцевим життям знайомили. Я їм дуже вдячна за все...

Перший рік я плакала і думала: все, допрацюю до кінця навчального року і їду додому. Мені ж ще треба було борги віддавати в Києві. Але мої учні сказали: “Якщо Ви нас покинете, то ми покинемо музику”, – це було дуже трепетно відчути, як вони мене полюбили. Після цього я не могла покинути їх. Також відрадою для мене була музика, я могла займатись до ночі...

— Як португальці ставляться до українців?

— В Португалії нас прийняли. Дали нам можливість жити, працювати, нас поважають. Завжди кажуть: “У вас така гарна культура, ви так багато вмієте, так швидко навчились мови”. І мені подобалось, що коли ти з людиною розмовляєш, входиш в ближчий контакт, вони дуже хочуть допомогти, бесідувати. В нас в Україні, коли ми з кимось зближуємося чи хочемо допомогти, – відразу додому запрошуємо, нагодувати хочемо.

У португальців такої культури немає, тут прийнято в ресторані чи в кав’ярні посидіти. Але я і учнів запрошувала додому, і колег своїх. Пригощала варениками, борщем.

До речі, був час, коли не так легко бурячок можна було купити, гречку, теж не легко було знайти. Зараз багато португальців хочуть прийти на майстер-клас навчитися вареники ліпити…

— То Ви і кулінарні майстер-класи організовуєте?

— Коли є друзі, які хочуть – організовую. Наприклад, у мене є цікава історія з португальською подругою, їй борщ мій дуже сподобався. А борщ я варю без м’яса і тільки вкінці додаю свіжесенький бурячок, уже варений, тому він стає такого ясно-бурякового кольору, дуже дієтичний і смачнющий. Так-от, Маргарита навчилася варити його, і маму свою навчила, і тепер це для них святкова страва на Різдво. Тому що цей колір для них особливий, для них це колір Різдва.

Потім їй і вареники сподобались, і писанки, і книги про Україну...

 

— А як Ви почали займатись писанками?

— Писанками я вже давно займалася. Ще до Незалежності України, коли українська культура була дозволена лише на папері, а насправді все, що українське, релігійне, робилося тільки вдома, на людях не виявлялося.

...Про нас із сестрою у консерваторії казали: “До них треба пригледітися, бо вони розмовляють українською мовою”. Згодом ті самі люди, коли змінилася влада, вже почали казати: “Це ж наше, наша українська мова і т. д.”

До речі, поки не “вимиється” це покоління, поки не виростуть нові сили, буде ще дуже багато колотнечі. Це абсолютно закономірний процес. Головне не боятися, а треба просто жити, творити і з любов’ю до рідного будувати нову Україну.

Перед Великодніми святами ми разом з сином ходили розписувати писанки. А потім дуже захопилися і вже вдома, перед Великоднем розписували.

Пізніше, коли я вже переїхала на Мадейру, власне кажучи, після маминої смерті, сталося так, що та Маргарита (подруга. -Авт.) одного разу принесла видуте страусове яйце і урочисто мені його подарувала.

Воно лежало може років зо три, просто лежало на столі. А потім, я поїхала в Київ, вже як мама померла, пішла до відомої писанкарки Оксани Білоус і попросила щоб вона навчила мене мистецтву різьблення страусових яєць.

Купила в неї яйця, а одне вже було вдома. Коли повернулася, почала різьбити сама. Оксана ще сказала мені: “Перше, напевно, розіб’ється”, – але в мене ніколи ще не розбивалось.

 

 

— Як змінились ваші звички після приїзду до Португалії?

— Друзі кажуть, що я не змінююсь. Але, на мою думку, я двадцять років тому – це вже не я, хоча, звичайно, зерно залишається. Основне, що змінилось – це моє ставлення до себе і до світу. Якщо раніше я жила в якомусь смутку, могла дуже багато думати про минуле і жити щастям минулого, то тепер я не живу ним. Тепер ставлюсь до свого життя, як до цікавої історії, книги. І хоч минуле в неї вписане, ти просто перегортаєш аркуші і думаєш “а що цікавого на наступній сторінці?”. До життя варто ставитись трохи відсторонено. Бували справді важкі моменти – машина мене збила на Мадейрі, два місяці пролежала, але зараз я кажу, що це не трагедія, бо це теж чогось мене навчило.

Розмовляла Галя Комар

Читайте також:

тема

Якщо вам необхідно вивчити або удосконалити китайську мову, це можна зробити вдома завдяки відеоурокам онлайн.
Починаючи від іноземних покупців, що бездумно скуповують нерухомість, до молодих сімей, які намагаються виростити дітей в квартирі на верхньому поверсі багатоповерхівки, канадськ

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.