Українець розповів, як поводяться у громадському транспорті європейці

І порівняв цей досвід із українським.

"Два роки тому мені пощастило побувати на триденній студентській конференції у Відні. Приглядаючись до європейської країни, я помітив, що їхні порядки й традиції дуже відрізняються від наших. Люди дуже виховані. На вулицях не почуєш лайки чи навіть різкої розмови. Сміття на тротуарі не побачиш", - пише в газеті "Моя сповідь" Борис Микитенко. Далі пряма мова.

Поважні пані підбирають за своїми цуциками те, що вони залишили на вулиці, у спеціальні пакетики і несуть до смітника. Курців у парку і на вулицях немає. Але якось неприємно мені було їхати у віденському метро. У годину пік тут немає такої тисняви, як у київському, проте все ж людей багато. І — дивна річ — молоді люди, чоловіки тут спокійнісінько сидять і не звертають жодної уваги на старших, жінок, матусь із дітьми. Чому така вихована нація, як австрійці, так нечемно поводиться у громадському транспорті?! Для мене це було загадкою.

Коли я запитав про це свою австрійську приятельку, вона відреагувала приблизно так: "Чому ми маємо поступатися комусь іншому своїм місцем, якщо воно оплачене? Ти маєш повне право сидіти. Якщо старша пані не хоче стояти у вагоні метро, вона користується свою автівкою чи таксі. Але поступатися їй місцем... ні, це ж дикість якась! Тим самим я ображу літню фрау, натякаючи на її похилий вік і слабке здоров’я. Думаю, вона розсердиться".

Так от як мислять у Європі! Здорове суспільство вважає, що дико комусь поступатися місцем, бо це — оплачена послуга. І, якщо подумати логічно, австрійці мають рацію. Чому ж ми тоді такого не робимо? Що це у нас за пережиток "совка", коли кожен може викинути тебе з твого місця, ще й обізвати при цьому образливими словами? Треба нам позбуватися таких поганих традицій.

І я твердо вирішив, що, приїхавши додому, я вже ніколи не поступатимусь місцем у транспорті. Бо так правильно. Так заведено у цивілізованих країнах. А ми ж на Європу орієнтуємось, чи не так?

Відтоді я наїздив багато кілометрів у наших автобусах, маршрутках, трамваях і тролейбусах. Зізнаюсь, мені було не дуже комфортно, коли я сидів, а поруч стояла якась жінка чи навіть старший чоловік. Хотілося за інерцією встати. Але я себе стримував: "Спокійно. Я все роблю правильно. Як у Європі".

І вже за якийсь час, коли якісь пасажири-моралісти на мене тиснули, на кшталт "таке молоде, а вже свиня", і вимагали "дати місце тій пані, що стоїть біля вас", я ледве стримував злість. Ну що за люди, що за культура! Як же нам далеко з нашою дикістю до Європи.

...Це сталося наприкінці літа, пекельно спекотного серпневого дня. Після нічної зміни у кол-центрі, втомлений і виснажений, поїхав у важливій справі в інший кінець міста. Навіть кави не встиг випити вранці. А десь опівдні їхав додому. Людей у маршрутці було багато. Дихати нічим. Я хотів відчинити вікно, але почалась наша вічна боротьба між тими, кому нема чим дихати, і тими, хто боїться протягів. Врешті, протягофоби перемогли й маршрутка нагадувала сауну.

Я стояв біля передніх місць, неподалік дверей. Коли водій відчиняв їх на зупинці, намагався вдихнути свіжого повітря. Але звідки ж воно візьметься у спеку?

— Вам погано? — раптом спитала мене жінка років за сімдесят, яка сиділа поруч. — Може, сядеш, хлопчику, а я постою?

— Ні-ні, все гаразд! — запротестував я.

Це було щось неймовірне. Бабуся пропонувала мені, здоровому бугаєві 185 сантиметрів зросту, сісти на її місце.

— Ти не соромся, я ж бачу, що тобі зле, — вела далі уїдлива бабця. — Дивись, як зблід. Ще зімлієш, не приведи Господи.

Та що ж це таке? Чого вона до мене причепилась? Це останнє, про що я встиг подумати. Далі в очах потемніло і я таки знепритомнів. Коли отямився, то виявив, що сиджу на місці цієї бабусі, а довкола мене — налякані обличчя пасажирів. Якийсь чоловік бризкає водою з пляшки в обличчя. Дівчина розмахує журналом, робить "вітер". А бабуся, яка пропонувала допомогу, порпається у сумочці зі словами:

— Зараз я тобі валідол знайду.

— Не треба валідолу, все гаразд, — ледве зміг промовити я.

А бабуся все не вгавала:

— Ти ж голодний, мабуть. Знаю я вас, молодих. Бігаєте-бігаєте, все часу на обід у вас не вистачає. У мене ж онук такий самий. Рівень цукру в крові в тебе впав, мабуть. Я ж колись санітаркою в лікарні працювала, то знаю. Є у когось цукерка?

І тут невідомо звідкіля взявся хлопчик років шести, який простягнув мені свого "Чупа-чупса" — нерозкритого, в обгортці. Мені стало трохи легше і я вийшов на наступній зупинці. Додому мені залишалось недалеко. Я йшов і роздумував, що ж це таке трапилось? Чому стільки людей, які бачать мене вперше, відразу кинулись на допомогу?

Ця уважна літня пані, яка помітила, що мені зле, ще до того, як я сам це зрозумів. І ця дитина, яка мріяла з’їсти свого льодяника вдома, але пожертвувала його незнайомцеві...

Це був урок для мене. Урок людяності й доброти. Хай там як, але що поганого в тому, що наші люди виявляють повагу одне до одного? Мені стало соромно, що я такий телепень. Сиджу, принципово тримаюсь за своє місце, бо гроші заплатив і зайшов раніше. Але хіба це правильно? Хіба мені так важко постояти у той час, коли хтось фізично слабший мучиться і стоїть?

Гаразд, австрійська бабуся може дозволити собі викликати таксі або ж сісти за кермо власної автівки. Але ж для нашої української — це розкіш. І нема нічого поганого в тому, що ти зробиш її життя трохи легшим, бодай на момент поїздки в громадському транспорті.

"Українська ментальність побудована на повазі до старших, а не до поваги послуг”, — ось як я мав відповісти моїй віденській подрузі Мартіні. На жаль, тоді я про це не подумав. Від того дня я завжди поступаюся місцем тим, кому воно потрібніше. Зі мною нічого не трапиться, якщо я постою. А у літньої людини може статися напад, вагітну жінку — можуть штовхнути, дитина ризикує травмуватися.

Я вірю, що настане час, і ми теж збудуємо країну, у якій кожен зможе обирати: їду маршруткою чи автівкою. Але поки що живем ось так. Тож мусимо бути уважними одне до одного і підтримувати, як можемо. Так нас учили в дитинстві. І це правильно.

Борис Микитенко, "Моя сповідь".

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

22:38
Письменник Стен Лі "дав життя" безлічі найвідоміших супергероїв.
21:59
Запропонований Францією документ під назвою "Париж закликає до довіри і безпеки в кіберпросторі" підписали 50 держав.
18:40
Бойовики обстріляли ракетами південну частину Ізраїлю.
18:11
Євровалюта відносно долара торгується на світових ринках нижче $1,13. Вперше за понад рік.
16:11
Через лісові пожежі голівудські зірки втратили будинки, які були розташовані на пляжному курорті Малібу.
15:21
Інформацію про австрійського полковника, який шпигував на Росію, Відню могли передати спецслужби Великої Британії з метою змінити ставлення Австрії до Москви.
13:25
Естонець придбав виставковий екземпляр BMW майже за чотири мільйони гривень, а авто практично розвалилося
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.