Українка розповіла про роботу мрії на райських островах

Упродовж трьох років Ніколетта Попович з Тячева працювала менеджером туристичної компанії на далеких Мальдівах – райських островах посеред Індійського океану. За цей час дівчина освоїлася у місцевому середовищі творчої молоді, організовувала акції на підтримку України й навіть презентувала власну фотовиставку та фотокнигу, пише Голос Карпат.

- Ніка, як Ти потрапила на Мальдіви? 

- Абсолютно випадково. У мене взагалі не було мети їхати працювати за кордон. Але з попередньої роботи у Києві мене звільнили з поясненням, нібито в мене "бракує іскри в очах до роботи". Того ж дня у липні 2013-го в одній з груп у Фейсбук я знайшла вакансію "менеджер з продажу туризму на Мальдівах". Подала заявку і через півтори місяці вже летіла туди. 

- Які вимоги ставили до претендентів?

- Обов’язковим було знання англійської мови. Але співбесіда проходила українською у Києві, оскільки компанія мала тут свій офіс для проведення піар-компаній та найму людей. Мій рівень англійської навіть не перевіряли, але в мене з цим все гаразд. Співбесіду я пройшла, адже мала великий досвід роботи у сфері продажів. Мабуть, це зіграло свою роль. Тут, в Україні, підписала контракт на два роки. 

- Чи важко було адаптуватись до життя в екзотичній країні посеред Індійського океану? 

- Я б сказала, що це країна "всередині ніде" (за аналогією з англійським виразом "in the middle of nowhere"). Тому що це острівна країна. Столиця Мале розміром у наш Тячів – два на два з половиною кілометри. Там зовсім інший клімат, інша культура. Але  люди дуже привітні, тому мені не було важко. Правда,  було враження, ніби я уві сні й от-от прокинусь. Мені завжди хотілося потрапити на оте нереально блакитне море і білі пляжі з картинок у соцмережах. І коли нарешті опинилася там – мені в це не вірилося. "Прокинулася" лише за три місяці. 

- У чому полягала твоя робота?

- Це були продажі турів та бронювання готелів. Наша компанія була посередником між турагентствами та  власниками готелів. Писали з усього світу, а я обробляла заявки переважно з країн колишнього СРСР – Україна, Росія, Казахстан, Узбекистан. Нам надсилали запити і приблизний бюджет, а ми підбирали варіанти. Спочатку це було дуже важко, тому що на Мальдівах близько 200 готелів. З 50-ма ми співпрацювали, але затямити їх рівень цін і умови спочатку здавалось нереальним. А з часом все це запам’ятовується. Ми прораховували тури і відправляли замовникам. Якщо це їх влаштовувало, приймали оплату. Водночас контактували з готелями. 

Перші півтори роки я жила у столиці. А наступні півтори  – у готелі на острові. Загалом, на Мальдівах є два види готелів: "один острів – один готель", на території якого є гуртожиток для персоналу з їдальнею. Другий тип – ті, що розташовані на місцевому острові, де співробітникам надають житло окремо від готелю. 

- Яким був графік роботи?

- В турагентствах нема нормованого робочого графіку. У нас були дві зміни – з 9:00 до 18:00 або з 10:00 до 20:00. Але під час ажіотажу перед Новим роком, Великоднем, травневими святами бувало таке, що на роботу приходили в 9-ій ранку і повертались о 9-ій вечора, без обідньої перерви. А якось перед травневими з трьох людей, які обробляли заявки з країн колишнього СРСР, на роботі залишилася лише я. Йшла на роботу в 10-ій ранку, а поверталася о 10-ій вечора. Але до цього звикаєш, і немає нічого складного. Головне – знати англійську мову. Спочатку натрапляла на труднощі щодо ділового листування, бо не мала такого досвіду. Проте зараз підтягнула англійську до такого рівня, що можу без ускладнень працювати в англомовному колективі. 

- А що скажеш про місцеву кухню?

- Перші три дні ми з подругою Дарією, яка також приїхала зі мною  з України, плакали, бо не могли нічого їсти: їжа дуже гостра. Місцеві їдять перець чилі, привчають до нього дітей з дворічного віку. У них він за гостротою на третьому місці у світі. Їхнє "трішечки чилі" – це як наш міцний бограч! Не знаючи про це, ми спочатку взагалі не їли. А потім почали просити: тільки жодного чилі. 

- Чи був у тебе час на дозвілля? Як ти його проводила? 

- У перші півтори роки, коли я жила у столиці, ми з Дарією познайомились із творчою молоддю Мальдів, мали нагоду спостерігати, як вони готуються до масштабного фестивалю, що в перекладі має назву "фестиваль, організований дуже швидко", тобто за два тижні.  Ці люди заразили нас своєю креативністю та енергетикою. 

Я почала вивчати фотографію. Захоплювалась фото ще зі шкільних років у Тячеві, але там зацікавилась більше. І за рік навіть взяла участь у мистецькій виставці-продажі "Arts and Сrafts Bazaar", де презентувала свої фотознімки і фотокнигу, присвячену столиці Мальдів Мале.

Чому саме Мале? Тому що багато моїх місцевих  друзів не могли зрозуміти, як я можу спокійно і весело перебувати у цьому місті. Справа в тому, що  в містечку розміром з Тячів, мешкає 150 тисяч людей. Воно перенаселене і перезабудоване. І місцеві не бачать у ньому нічого цікавого. Їм було дивно, як місто може не набридати. Своєю фотокнигою я показала, що і в обмеженому просторі столиці може бути цікаво.

Спілкуючись з місцевою молоддю, влилася в місцеве середовище. І хоч я християнка, а вони мусульмани, це не заважало. Всі мої тамтешні друзі темношкірі, але коли починаєш з ними спілкуватися, різниці не бачиш, бо вони дуже відкриті, добрі і креативні.

- Чим ще вразили Мальдіви?

- Оскільки це мусульманська країна, то там діє сухий закон. Алкоголь є тільки в готелях типу "один готель-один острів". Але заборонений плід завжди солодкий, і тому насправді алкоголь там є, але коштує занадто великі гроші. І п’ють його місцеві лише вдома. Тому у перші три місяці мене вражало, що по вулицях ходять тільки тверезі люди. І посміхаються не тому, що напідпитку, а тому, що вони такі є, – щирі та привітні.

- На Мальдівах щось знають про Україну?

- Чудово знають про Шевченка, але, на жаль, не Тараса Григоровича, а Андрія. Бо це нація, яка дуже любить футбол. На кожному острові у них є футбольне поле. 

Ми приїхали у серпні, а в листопаді в Україні почався Майдан. Взимку, коли у Києві вирували буремні події, мешканці Мальдів відслідковували те, що відбувалося в Україні. Але до них доходила інформація не з першоджерел, а перекручена різними мас-медіа, і російськими в тому числі. З певних причин мешканці Мальдів вороже ставляться до Америки. Тому спочатку вони вважали, ніби все, що відбувається в Україні, фінансують США. 

Нам з Дарією було важко їх переконувати, що Майдан – це повстання проти корупції. Тоді ми створили сторінку на Фейсбук під назвою "Maldives support Ukraine". Щодня, у вільну хвилину, шукали статті з незалежних джерел, спілкувалися з українськими та закордонними журналістами, щоб дізнатися, які з них заслуговують на довіру. Знайомі розповідали, що їм це дуже допомогло зрозуміти ситуацію.  Наші друзі писали послання українцям. Такі акції на підтримку України проходили біля графіті, присвяченому Євро-2012, де фігурувала Україна.

Ще й зараз туристи, які приїжджають на Мальдіви,  дізнавшись, звідки я, цікавляться ситуацією в Україні. Єдині, хто не питає, – це росіяни. Хоча дехто таки казав, мовляв,  "дуже прикро, що так сталося". 

- А доводилось зустрічатись із земляками?

- Так, як з’ясувалося, там працює знайома моєї сестри, теж із Закарпаття. Ми підтримуємо зв'язки, привозимо одна одній, коли щось потрібно. А якось на Різдво зібралась велика група українців,  співали колядки під гітару – це було неймовірно. Ще згадалося: у нашому готелі робили ремонт підрядники з Чехії. І прибула бригада наших закарпатських хлопців, там були навіть земляки з Тячівського району. Ми познайомились і відтоді теж підтримуємо дружні стосунки. 

- Що б ти порадила людям, які теж хотіли би попрацювати на Мальдівських островах?

- На Мальдівах працює багато українців. Якось в регіональній лікарні зустріла лікаря зі Львова. Оскільки велика частина туристичного ринку припадає саме на російськомовних туристів, є попит на російськомовний персонал. 

Є два варіанти знайти роботу на Мальдівах. Перший:  шукати вакансії вдома, а потім їхати. В такому разі копії документів (диплом, довідка про несудимість з поліції, закордонний паспорт, резюме) надсилаються в електронному варіанті з перекладом. Якщо тебе беруть – компанія оплачує квитки, одразу виготовляють робочу візу, надають проживання, оплачують частину харчування. Плюс платять зарплату. Тебе зустрічають і показують житло. Документи не забирають. Але щоб бути впевненим, що наші документи не поцуплять з квартири, ми залишали їх у сейфі в офісі. 

Другий варіант – зібрати валізу, їхати і шукати роботу на місці. У такому разі ти купуєш дорогий квиток за тисячу доларів і не знаєш, куди їдеш. Візу виготовляти не потрібно. Після прильоту в аеропорту ставлять штамп – це і є віза на перебування на  30 днів. Можна її продовжити, але з такою туристичною візою не можна працювати. За цей місяць можна спробувати знайти собі роботу, пройти співбесіду, і тоді роботодавець купує квиток, наприклад, у Шрі-Ланку. Бо щоб виготовити робочу візу, треба виїхати і знову заїхати до країни. Єдине: коли ти прилітаєш на Мальдіви, у тебе має бути зворотній квиток і вказана адреса, де зупиняєшся. 

- А як взагалі ставляться місцеві до іноземців?

- На Мальдівах людей цінують. Якщо ти здобуваєш досвід у різних сферах, в Україні тебе вважають нестабільною людиною, а не працівником, який більше знає. А там цінують креативність, самостійність, прагнення вчитися. У нас це не цікаво, а креативність та самостійність означає, що ти любиш сперечатися і лізеш поперед батька в пекло. Тому там знайти спільну  мову з людьми набагато легше, і зарплата достойна. У моєму відділі працювали люди зі Швеції, Словаччини, Словенії, Китаю, Мальдів, Австралії. У кожного своє бачення, свої ідеї. Тому досвід, який я здобуваю там, набагато цінніший, ніж тут. 

- Чи змінили тебе Мальдіви?

- Тут складається враження, ніби потрапляєш в зовсім інший світ: інша культура, звичаї. Після трьох років на Мальдівах уже не можу дозволити собі вдягнути занадто короткі шорти чи відверту сукню. В мене з’явилася повага до свого тіла, до людей, які сприймають світ інакше, ніж ми.

Ще острови мене дуже заспокоїли. Раніше я була непосидою. Коли приїжджала в Тячів, мене зловити вдома ввечері було нереально. А останні півтори роки провела в обмеженому просторі острова. Це було морально складно.

Усі фото: goloskarpat.info.

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.