Українка розповіла, як живуть австралійські аборигени у наші дні

Кажуть, що Бог створив Австралію останньою, і цей континент інакший від усього світу, бо він втомився “ліпити” одне й те ж. Тільки тут живуть дивовижні сумчасті тварини, рідкісні евкаліпти та папороті, а ще люди, які мають риси усіх відомих рас, пише журнал "Історія+". Отож дізнаємось більше про австралійських аборигенів, з якими познайомитись виявилось не так легко.

А де ж місцеві жителі?

...Йшов другий тиждень мого перебування в Австралії, я гладила кенгуру, бачила захисні сітки від акул на пляжі, піднялася у Голубі гори й взяла урок серфінгу на океанських хвилях, але ні разу... не зустріла аборигена.

"Ми мусимо поїхати в спеціальний район у Сіднеї, але зупинятися не будемо і ти, будь ласка, не фотографуй їх, вони цього не люблять", - пояснює місцевий українець Нестор Параска.

Уже на другій вуличці, на бордюрі тротуару сидів дуже огрядний чоловік у розтягнутій футболці, старих капцях, із розкуйовдженим волоссям, вираз обличчя був непривітним. І знайомитися з ним бажання не виникло. Краще роздивитися справжніх господарів найменшого материка вдалося у супермаркеті, я стояла у черзі до каси за сім'єю аборигенів.

Вродливими справді їх не назвеш: темна, аж сірувата, шкіра, широкий ніс, сильний заріст на обличчі та тілі (навіть у жінок), непропорційна постава. Окрім того, вони й не намагаються гарно виглядати: вицвілі футболки, подерті шорти, стоптані шльопанці, розкуйовджене волосся, неохайні, не доглянуті. А ще майже в усіх, навіть дітей, надмірна вага...

Фото: travel-world.pp.ua.

Аборигенів вважають прототипами давньої людини, бо зберегли риси всіх рас. Наприклад, будова черепа та оволосіння зближають їх з європеоїдами, колір шкіри та риси обличчя з негроїдами, а генетично вони близькі до монголоїдів. Ця група людей свого часу відділилась від інших і, не змішуючись, розвивалась своїм шляхом. За однією із версій, їхні предки прибули в Австралію з Індонезії 50 тисяч років тому.

Сама назва походить з латині: "ab origine" - "від початку". Місцеві жителі не люблять, коли їх називають аборигенами чи "бушменами", (від "буш" - австралійських просторів, порослих чагарниками), вони воліють називати себе за найменуванням племен, яких тут приблизно 500, наприклад, курі, муррі, нунгар, яматджі, япа...

"Найбільша святиня аборигенів - скеля Улуру в Центральній Австралії, яку європейці перейменували на Айєрс-Рок. Нині місцевість офіційно належить племені анангу, але кам'яного гіганта на 99 років взяв в оренду уряд і створив національний парк, у який мають доступ туристи. Щорічна плата за оренду 75 тисяч доларів плюс 20 відсотків від кожного вхідного квитка.

Унікальність цієї гори в здатності змінювати колір залежно від падіння світла в різний час доби та в різні пори року, найгарніша вона при заході сонця, коли несподівано починає світиться червоним кольором. Аборигени вірять, що скеля - двері між світом людей і духів" - розповідає Нестор Параска.

Фото: megalithica.ru.

Жоден представник місцевого племені ніколи не підніметься на гору, щоб не образити духів, і про це повідомляють туристам. Але мало хто їх слухає, і священною стежкою щодня йдуть люди. Висока температура повітря, слизька поверхня скель перетворюють сходження на небезпечну подорож, яка для багатьох туристів закінчується сердечним нападом, сонячним ударом і летальним падінням. Аборигени ж впевнені, що це кара священної скелі Улуру.

Закони й вірування аборигенів називаються "Час сновидінь", одночасно це й період, коли гігантськими зміями-предками була створена Земля, долини, ріки, гори. Інші прародичі "породили" сонце, дощ, тварин, рослин, людей.

Кожен абориген вірить у те, що в людини є дві душі: смертна і безсмертна, існує не тільки наша фізична реальність, але й інший паралельний світ "снів", населений духами предків. Наш світ і ця реальність перетинаються і взаємно впливають одне на одного.

Їхні знання фрагментарні й випадкові: вони знають небесні об'єкти, але не вміють використати їх для навігації, мають аналог календаря, але не пов'язують його з фазами Місяця. І що цікаво, саме на найменшому континенті знаходять наскельні малюнки, яким по двадцять тисяч років, а зображені люди мають на головах шоломи з антенами...

У них відсутній ген агресії

"До приходу європейців на материк місцевих жителів налічувалось приблизно півмільйона, а через сто років залишилось лише 45 тисяч, які були витіснені в резервації. Нині аборигенів приблизно 517 тисяч, що становить 2,6 відсотки загального населення.

Трагедія цього народу поглиблена ще й тим, що в них, так би мовити, відсутній ген агресії, злості, вони дуже миролюбні й спокійні. Отож прихід європейців спершу сприйняли, як появу білих духів. На відміну від індіанців Америки, вони не оборонялися, навіть, коли їх стали винищувати. Виняток - відомий герой племені нунгарів Яган, що воював зі завойовниками", веде далі Нестор Параска.

Фото: en.wikipedia.org.

Поблизу Великої Океанської дороги біля Мельбурна випадково потрапила у місце, де 32 роки прожив у місцевому племені каторжник-втікач Вільям Баклі. Англієць вивчив їхню мову, перейняв культуру, навчився шанувати священні місця і навіть намагався встановити контакт між аборигенами і новими поселенцями. Але, на жаль, його відчайдушні спроби примирити ці дві культури закінчились насильством емігрантів.

І не тільки рушниця чи виснажлива праця вбивали аборигенів, а й віруси (найчастіше віспа, кір), які привезли європейці, а корінні жителі не мали до них імунітету.

У час перших переселень емігрантів у Австралію в 1788 році місцеві люди жили кочовими племінними групами, полювали зі списами та бумерангами, ловили рибу та личинки, збирали плоди, трави та коріння. Набуті знання передавали в переказах та піснях, ніякої писемності не було. Одягом слугували стегнові пов'язки зі шкіри кенгуру. Вони не знали ні землеробства, ні скотарства, у деяких племен зберігся груповий шлюб. Зате аборигени з легкістю розводили тертям вогонь, тільки їм відомим методом знаходили воду в пустелі, і досі вміють жити там, де біла людина не витримає й кількох днів.

Фото: travel-world.pp.ua.

А оскільки аборигени не обробляли землю, то європейці вирішили, що земля нічийна і вони мають на неї право. Мало того, спершу ставились до них, як до тварин, вважали нижчими за ступенем розвитку, визискували на важких фізичних роботах, вбивали.

А згодом, навпаки, стали проводити політику асиміляції, змушували жити в цивілізації, відбирали дітей, всиновлювали чи виховували у сиротинцях - цих людей нині називають "вкраденим поколінням".

Але й ці заходи не пішли на користь місцевим: від незвичного харчування та стилю життя (переїдання та малорухливість), вони стали масово хворіти на цукровий діабет, навіть немовлята, а ще їхній організм не сприймає алкоголю, що теж підкошує здоров'я, тому до 50-ти років рідко хто доживає. Проте серед аборигенів знайшлися патріоти, які боряться за відновлення їхніх прав.

Посольство аборигенів - у наметах

26 січня 1972 року, у День Австралії, четверо молодих аборигенів встановили на площі Канберри великий синій тент. Таким чином вони демонстрували, що саме корінне населення країни - її повноцінні господарі. Тоді вони уперше підняли свій чорно-червоний прапор із жовтим кругом посередині, що означає чорних людей на червоній землі під жовтим сонцем надії.

Фото: uk.wikipedia.org.

І досі, ось уже 45 років, на площі перед колишнім будинком австралійського парламенту в столиці - намети, вагончики, вогнище, - це Наметове Посольство аборигенів (Aboriginal Tent Embassy). Це їхній Майдан - за рівні права, протест проти винищення сотень тисяч співвітчизників. За цей час поліція не раз розганяла та арештовувала протестантів, намети горіли, їх переносили в інші місця, але люди не здавались. І ці протести досягли цілі - політика стосовно корінної нації поступово змінювалась.

У 1995 році Комісія з історичної спадщини Австралії оголосила "Посольство" особливо важливим місцем для аборигенів і внесла його у список історичної спадщини. Від 1998 року 26 травня в Австралії назвали Днем прохання прощення перед австралійськими аборигенами за все те, що їм довелось пережити й перетерпіти. А у 2008 році прем'єр-міністр Кевін Радд від імені уряду публічно вибачився перед всіма аборигенам. Звичайно, сьогодні "Посольство" значно скромніше, ніж раніше, але це постійне нагадування владі, що всі їхні вимоги ще не виконані.

Малюнки та орнаменти - писк моди

Нині невелика кількість аборигенів живе так само, як їхні предки,  у малонаселених районах Центральної Австралії. Більшість же корінних жителів зазнали політики оцивілізовування і переселилися до міст, правда з іншими народами не асимілюються, а живуть в окремих районах. Якщо і є нащадки білих та бушменів, то це переважно спадкоємці тих жінок, які були згвалтовані під час заселення Австралії білими, бо у ті часи була велика нестача слабкої статі.

Нині аборигени (і навіть ті, що мають лише десять відсотків крові місцевих жителів) звільнені від податків, користуються рядом пільг, що дозволяє їм не працювати, у кожному місті є центр аборигенської культури. Сьогодні бути аборигеном вигідно, бо їхнє мистецтво стало модним, на автентичній музиці, танцях і навчанні кидати бумеранг можна добре заробити. Представники місцевого населення стали відомими людьми, скажімо художник Альберт Наматжира, письменник Девід Юнайпон, футболіст Девід Віррпанда, телеведучий Ерні Дінго, співачка Джессіка Мобой...

Фото: ModaGid.ru.

У Сіднейській арт-галереї аборигенам присвячено декілька поверхів. У першій залі - дивовижні картини, спершу здається, що це малювали діти, настільки вони примітивні, але в рисочках, кружечках, лініях вгадуються пейзажі, події, люди, тварини і рослини. Проте є малюнки, що передають внутрішні органи й кістки з точністю рентгенівського знімка. Вони малюють охрою, глиною, корою, піском... Їхні орнаменти тепер оздоблюють модні сумки, посуд, прикраси, меблі. І речі ці досить дорогі.

Чую заворожуючі звуки - падає дощ, дзюркотить вода, сиплеться пісок, далеко гримить грім. Це аборигени грають на діджериді - довгій (до двох метрів) трубі з евкаліптового дерева, серцевину якого виїли мурахи-терміти. Секрет звучання у неперервному диханні, яким з діда-прадіда володіють місцеві жителі. Під час гри оголені та розмальовані музиканти ще й підсилюють враження гортанними звуками, які наслідують тварин і птиць, наприклад, місцевої пташки кукабари. Ритм відбивають за допомогою двох палиць або бумерангів, якими стукають один об одного. Тут же аборигени продають і записи своєї музики - по десять доларів за диск.

У людних туристичних місцях доводилось зустрічати і групи аборигенів - оголені та розмальовані, які просили гроші за можливість подути у діджерид чи сфотографуватися з ними. Правда більшість із них вже навіть не надто схожі на своїх родичів. І ці виступи - ще один вид бізнесу на іміджі корінних жителів.

А перед самим від'їздом я познайомилась із літньою аборигенкою у старечому домі, жінка похитувалась з боку в бік і гортанним голосом вела сумну пісню. І що дивно, її мелодійне "ла-ла-ла" навіть нагадало щось наше українське народне. Чи не доказ, що всі люди - родичі?

Надія ФЕДЕЧКО, журнал "Історія+".

Головне фото: poradumo.com.ua.

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.