Українська студентка розповіла, як проходила практику в Німеччині

Українська студентка Марія Смішнюк три місяці збирала полуницю й малину в Німеччині, до якої воа давно мріяла потрапити. Та нагода випала на другому курсі інституту, пише Доба. Подорож для неї виявилась практикою. Студентка спеціальності лісове і садово-паркове господарство (напрям ландшафтний дизайн) вирішила повчитись технології висаджування малини та полуниці у німецькому містечку Гайзельгерінг.

"Зустріли мене у Німеччині дуже добре, на відмінну від наших людей. Одразу розумієш, – інша культура. На вулиці до тебе вітаються перехожі, посміхаються, навіть в магазині можуть додати центи, якщо не вистачає", - розповідає студентка.

З мовою у дівчини проблем не було. З другого класу Марія вчить німецьку, розмовний рівень на хорошому рівні. Вона й досі після трьох місяців у Німеччині підтримує зв'язок з німцями їхньою мовою.

"Моїх знань мови для спілкування достатньо. Одразу говорила з німцями, а потім переймала у них окремі аспекти. Зараз, вдома, продовжую спілкуватися зі знайомими та надалі вчу німецьку, хоч мова й трохи важка і "груба", - каже дівчина.

Практика – це робота на полі. Спочатку Марія збирала полуницю, а потім малину. Працювала з дівчатами з різних українських аграрних вишів. Були студентки з Києва, Білої Церкви, Бродів, Бережан.

"У перші дні було важко. Вставали о 4:20 ранку, снідали і йшли до автобуса. Щоранку автобус нас забирав і відвозив на поле. Збирали полуницю від 6 до 10 ранку. Тоді була невеличка перерва, пізніше в обід, якщо було жарко, нас завозили додому на деякий час. Хтось відпочивав, хтось йшов до магазину чи їсти готував. Щодня працювали від 8 до 11 годин. Часто у неділю також збирали полуницю", - розповідає Марія.

Дівчина зізнається, що спочатку було важко, але згодом звикаєш. Після сезону полуниці, почали збирати малину, от тоді стало трохи легше. За годину платити 8,60 євро. Повернулася дівчина додому задоволена. У святкові чи вихідні українська компанія студентів їздила в інші міста Німеччини. Найбільше запам'ятався Мюнхен.

"Від міста, де жили й працювали, близько до Чехії та Австрії, всього дві години автобусом. Ми прогулювалися містами, ходили в басейн і навіть були на фестивалі, де всі танцюють на столах і п'ють пиво. Не шкодую, що таки поїхала за кордон. Наша компанія завжди підтримувала один одного, дівчата і хлопці дружні, веселі. Наступного року із задоволенням поїду знову, готуюся вже", - розповідає студентка.

Одногрупник Марії Cмишнюк також їздив збирати огірки, був всього за 39 кілометрів від неї, про німців також відгукається позитивно.

"Німці ставилися до нас чудово. Розпитували як живемо, як Схід, співпереживали, жаліли. Також казали, що зарплатня у нас дуже мала. Запрошували приїхати до них знову. Чого б ні? Хочу перейняти більше досвіду в роботі з вирощування полуниці та малини. Можливо, колись вдома започаткую такий бізнес. А якщо ні, не проти жити в Німеччині, у дитинстві мріяла про це. Жити там простіше і цікавіше", - резюмує дівчина.

Фото: doba.te.ua.

Реклама

Читайте також:

тема

Мiлена Рудницька, доктор фiлософiї та голова Свiтового союзу українок, домоглася щоб справу Голодомору винесли на розгляд Лiги Нацiй та Мiжнародного Червоного Хреста, пише журнал
Аліна Процик - відома особа як серед українців, які живуть у Данії, так і серед самих данців, і не в останню чергу, – місцевих журналістів.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.