Українець розповів про те, яким є життя у Нью-Йорку

В'ячеслав Циганець уже понад три роки мешкає в одному з найбільших і найвідоміших міст у світі. Пробує себе у всьому: фотографує, пише роман, грає в українському театрі, а ще створив перше у світі… бігунське радіо, пише Репортер.

Усі ці роки він не повертався до України. Та от нещодавно таки відвідав рідне місто Івано-Франківськ. Каже, що вражений змінами, й більше так надовго приїзд додому не відкладатиме.

Перед своїм поверненням до США В'ячеслав Циганець та ще двоє його друзів організували рідному місті невеличку мистецьку акцію під назвою "Один день життя ньюйорківця". В'ячеслав читав свою прозу під музику, а на екрані крутили живе кіно: один з учасників перформансу брав фотографії Циганця, деякі заливав фарбою, а інші розрізав ножицями – і цей процес транслювали на великий екран.

Що воно означало? За словами В'ячеслава, у Нью-Йорку всі, навіть безхатьки, займаються селфбрендингом, тобто постійною промоцією себе. На його думку, це і є головною особливістю життя у знаменитому місті. Саме це вони хотіли продемонструвати у спільному перформансі.

Там, у Нью-Йорку, Циганець пробує та шукає себе у всьому. Наприклад, зараз планує роман-ДНК. Мовляв, у подібній формі ще ніхто не писав. Це коли твір побудований і закручений за принципом подвійної спіралі ДНК.

"Там мій код. Зараз працюю над його позиціонуванням, над комерційною обгорткою. Як краще подати – тут, у Франківську, чи в Нью-Йорку", - каже Циганець.

Два роки В'ячеслав грає в Українському драматичному театрі Івана Бернацького на Манхеттені.

"Театр досить відомий і діє вже десятиліття. Його керівник зумів зробити аматорський театр професійним. Він робить геніальні мізан­сцени, серйозно працює з кожним актором. Багато в нього вчуся. Зараз у Нью-Йорку буде великий з'їд священнослужителів, бо в США діє великий український католицький центр, то будемо робити для них виставу з життя Ісуса Христа. Там я гратиму Архангела Гавриїла. Також готуємо постановку за Лесею Українкою "Лісова пісня", - розповідає українець.

У репертуарі театру – виключно україномовні класичні вистави.

"Що мені в США не подобається, так це те, що публіка інша. Стосунки між залом і тими, хто на сцені, якісь надто прагматичні. Там усе більше сприймається як даність. Вони приходять та інвестують у акторів час і гроші. І людей цікавить, що вони за це отримають", – зізнається В'ячеслав.

Нещодавно він почав фотографувати на модних подіях Нью-Йорка, зокрема, асистував відомому фотографу Антону Опаріну, а разом із тим й учився у нього, на показі весільних суконь – New York Bridal Fashion Week.

"Було з десять показів від різних світових дизайнерів у різних локаціях Манхеттена. Треба було все дуже швидко оббігати. Надзвичайно важко, але це унікальний досвід", – пригадує В'ячеслав.

Крім того, українець пробує міксувати й робити музику. За словами чоловіка, ці всі творчі пошуки допомагають йому знайомитися з різними цікавими людьми, співпрацювати, часто й підзаробляти.

"Таким є стиль самого міста – постійно крутитися. Постійно бути в русі, кудись бігти", – каже Циганець.

До речі, про біг. У Нью-Йорку діє бігунський клуб – Ukrainian Running club, який налічує з сотню учасників. Бігають усюди й завжди.

"Можна хоч щодня брати участь в якихось змаганнях. Просто підключаємося до інших потужних бігунських організацій на рівні штату. Проводимо й свої. На День незалежності, наприклад, традиційно робимо "Vyshyvanka Run". Минулої весни бігли півмарафон – через Манхеттен, починаючи з Центрального парку, П'ята авеню, Таймс-сквер і до Уолл-стріт", - розповідає В'ячеслав.

Ще, за словами Циганця, аби більше заявити в Нью-Йорку про себе та українську бігунську спільноту, він створив перше у світі бігунське радіо. Його запустили менше двох років тому.

"Музика там підібрана спеціально під біг. Не для фітнесу, аеробіки чи ще чогось іншого, а лише для бігу. Я перелопатив чимало електронної музики, аби знайти такий оптимальний баланс – щоб енергійно, легко й ритмічно. Музики є на сотню годин", – каже українець.

Фото: report.if.ua.

Також В'ячеслав розповідає, що в Нью-Йорку є багато можливостей розвиватися, пробувати себе в чомусь новому, але відсутня душа.

"Там навіть у заповнених пабах більшість говорять про бізнес. Усі дивляться на годинник і рахують час, бо він – гроші", – зітхає В'ячеслав.

Реклама

Читайте також:

тема

Початок міграції до Об'єднаних Арабських Еміратів закладено наприкінці 1980-х років, коли в країну почали запрошувати спортивних фахівців з Радянського Союзу.
Мiлена Рудницька, доктор фiлософiї та голова Свiтового союзу українок, домоглася щоб справу Голодомору винесли на розгляд Лiги Нацiй та Мiжнародного Червоного Хреста, пише журнал

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.