Емігрантка повернулася в Україну, щоб дослідити ставлення до справедливості

Батьки Анастасії Сендунь у 1993 році емігрували з України в Чикаго, США, і вже там за два роки народилася Анастасія. Сьогодні вона вивчає політику у Джорджтаунському університеті, у самому серці Вашингтону. А нещодавно завершила навчання і в Українському католицькому університеті, де досліджувала проблему освіти та соціальної справедливості. Дівчина розповіла нам про власні дослідження, особливість американської вищої освіти, а також поділилася враженнями від перебування в УКУ.

На якій програмі навчаєтесь у Джорджтаунському університеті та чому обрали цей виш?

У вересні я переходжу вже на четвертий курс навчання, вивчаю подвійну спеціальність – політику та іспанську мову. Ще у школі мене цікавили історія, географія та економіка, але тоді я не розуміла, що все це і є складовими політики. Тож коли вже заповнювала вступну анкету, обрала саме цей напрям.

Навчатися у Вашингтоні, поруч із Білим домом, це мрія для людини, що вивчає політику. Тому в університеті я почала багато вчитися, занурюватися у міжнародний та зокрема – латиноамериканський контекст. Особливо зацікавилася порівнянням американської політичної системи із системами інших країн. Вивчала історичні, географічні та політичні передумови, щоб зрозуміти, як країни створили ту систему, яку мають зараз.

В університеті ви почали досліджувати проблему рівного доступу до освіти. Чому саме це?

Мене завжди цікавила тема освіта та рівності доступу до можливостей навчання. Більший інтерес з’явився після роботи над проектом «D.C. Schools» , який організовує Центр соціальної юстиції. Вони співпрацюють із громадою іммігрантів D.C. (округу Колумбія – прим. ред.), щоб забезпечити їм доступ до навчання англійською мовою.

Тема імміграції близька моїй родині, адже для Америки мої батьки спершу були звичайними переселенцями. Я зростала з цією думкою та цікавилась, як можна допомогти, зменшити соціальну травму людям, які опинилися у чужому середовищі. Вже на першому році навчання я дізналася про програму роботи з іммігрантами різного віку та статусу: з дітьми в школі, з майбутніми вступниками, з дорослими. Під час проекту я відвідувала клас двічі на тиждень, спілкувалася з учнями у школі. Більшість була з Латинської Америки та Африки, батьки яких переїхали в Америку за останні три роки.

Було дуже цікаво спостерігати за цим процесом і усвідомлювати, наскільки повинен старатися вчитель, щоб не тільки передати інформацію, але й мову. Багато дітей не розмовляли англійською на високому рівні. Навіть у свої країні вони не мали доступу до такого високого рівня освіти, а тут вона ще й чужою мовою. Тому для мене було важливо зрозуміти, як можна скористатися досвідом, який уже мають діти, щоб передати їм потрібну інформацію.

Чому вирішили приїхати на навчання до України, в УКУ?

Поштовхом стали мої наукові зацікавлення, хоч я і не думала, що вони приведуть мене до України.

Все почалось зі стипендійної програми Education and Social Justice Summer Eellowship, яку організовує мій університет. Щоліта обирають 4-5 студентів та відправляють в різні країни, щоб вони у місцевих вишах досліджували питання освіти або соціальної справедливості. Коли студенти подаються на програму, то не знають, куди їх відправлять – це щось на кшталт лотереї. Хоча, думаю, зважають на володіння мовою країни, бо тоді більше шансів, що дослідження буде проведено ефективно.

Я сподівалася, що мене відправлять до Латинської Америки, але все виявилось не так просто. На зустрічі мені повідомили, що, по-перше, я пройшла відбір і, по-друге, маю шанс обрати з двох варіантів: або Домініканська республіка, або Україна, де мають контакти з Українським католицьким університетом.

Я розуміла, якщо не поїду в Україну, – туди відправлять іншого студента. А щоб проводити дослідження бажано знати мову країни та бодай базові знання про її історію та культуру. Тому вирішила, що буде неправильно не обрати Україну, якщо я знаю багато про неї та володію мовою.

Чи знали щось про університет до поїздки?

Сьогодні у Чикаго дуже багато говорять про УКУ, а в українській церкві постійно оголошують про візити гостей з університету. Я ж дізналася про існування вишу ще під час навчання у школі українознавства. До нас тоді приїжджав президент УКУ, Борис Ґудзяк, і багато розповідав про цей університет у Львові. Я знала певні загальні речі: що він є сучасним, престижним, з новими будівлями. А коли побачила все на власні очі, мене вразило, наскільки він подібний до університетів в Америці. Я розумію, що в Україні цей університет інший, але сам дух дуже подібний. І це мене позитивно здивувало.

Розкажіть про дослідження, яке проводили в УКУ. Які результати?

Під час дослідження на тему «Вища освіта та соціальна справедливість» , я проводила інтерв’ю зі студентами та викладачами університету. Мені було важливо зрозуміти, як мислять українці – мої ровесники та люди віку моїх батьків, і чи знають про виклики соціальної справедливості, які існують у вищій освіті. У годинній розмові розпитувала, як вони розуміють саме поняття соціальної справедливості, чи помічають проблеми соціальної освіти, чи достатньо якісна, на їхній погляд, освіта в Україні, які її слабкі та сильні сторони.

Коли я готувала ці запитання, то не була впевнена, що зможу достатньо зрозуміло пояснити що мене цікавить, але практично всі розмови виявилися вдалими. Від кожної людини я почула щось таке, що викликало внутрішню реакцію – «Вау, це справді варто було почути» . Цікаво, що у відповідях людей приблизно п’ятдесятирічного віку, на питання «що для них соціальна справедливість?» дуже відчутне відлуння радянського минулого. Вони відповідали, мовляв, знаєте, в Союзі було ось так: нам багато обіцяли, і те, що декларували як справедливе, насправді таким не було. Тобто ці люди і хочуть користуватися цією фразою, але їм видається, що вона робить систему ще менш справедливою.

Люди, які виросли у старій системі, розуміють соціальну справедливість тільки у поєднанні із проблемами минулого. Це певна історична травма і мені здається, що люди, які виросли вже у незалежній Україні, не мусять аж так кваліфікувати свою відповідь, пояснювати, знову зазирати у радянське минуле. Тоді з’являється інстинктивне розуміння цього явища і думаю, що українська молодь вже має це відчуття. Майже всі студенти відповідали, що соціальна справедливість – це коли всі мають доступ до певних благ, коли систематично люди мають рівні права і можливості.

Як американці розуміють соціальну справедливість і що означає це явище для вас?

В Америці соціальна справедливість – це дещо контроверсійна фраза, яка насправді дуже розділяє людей. Тобто є певні теми у розмовах про неї, на які люди мають різні погляди. І як тільки ви торкаєтесь цих тем, то важко знайти спільну мову.

Для мене соціальна справедливість – це розуміти, як впливають певні процеси на різних людей – у чому вони можуть бути обділеними, а в чому привілейованими. І цікаво створювати такі обставини, щоб забезпечити їм рівні права та можливості. Соціальна справедливість – це не просто говорити, що люди повинні мати рівний доступ до певних можливостей, але старатися, щоб це відповідало дійсності.

Чи відмінне розуміння соціальної справедливості в українських та американських студентів?

Мені здається, що бачення подібне. Якщо розпитати українського і американського студента, то відповіді будуть практично однаковими. Відрізнятимуться лише приклади. Американський студент говоритиме про расизм, сексизм, оскільки в Америці зараз дуже багато обговорюють цю проблему. Тобто погляди відрізнятимуться лише в тому, як соціальна справедливість торкається життя, але відчуття цієї проблеми буде спільне.

Як освіта може впливати на соціальну справедливість?

Добра освіта є джерелом правильного розуміння соціальної справедливості. Якщо людина виростає у науковому середовищі, де її спонукають думати критично, то поступово у неї формується розумінням, що вона може мати доступ до того, до чого інші не мають. Звідси починається пошук справедливості в суспільстві.

Освіта, зокрема університетська, має пояснювати студентам світ так, щоб ті не просто могли розпізнати певну ситуацію, а й розуміти історичні та психологічні фактори її виникнення. Тоді вони розумітимуть як її виправити, якщо вона несправедливою.

Які враження на вас справила систему освіти в Україні?

Мені здається, що освіта в Україні перетворилася на формальний процес і держава не думає, як готувати учнів до майбутнього. Тобто дитина, яка зараз йде у перший клас, почне працювати приблизно за 20 років. Але чи можемо ми уявити, як зміниться світ за цей час, які навички будуть потрібними? Я думаю, що в Україні це питання не так гостро стоїть і, виглядає, що тут вже вирішили, що дитині треба знати за двадцять років. Тобто бракує інновацій.

Повертаючись до вищої освіти. Як сприймають навчання в університеті українські та американські студенти? Чи подібні ці студенти?

Існує різниця у розумінні студентами самого навчання. В Америці, якщо студент вступає в університет, то використовує можливості максимально, старається проявити свої здібності, активно долучається до різних проектів. Піти в університеті в Америці – це розпочати окремий етап життя, за який потрібно себе знайти. В Україні ж зазвичай перехід від навчання у школі до університету досить плавний. Навчання у виші перетворилося на щось, що має бути «само собою». Тому дуже багато людей мають вищу освіту, і вже не сприймають її, як щось особливе.

Також студенти в Америці шукають багато практики під час навчання, щоб отримати навички і знайти роботу у майбутньому. Вони розуміють, що є речі, яких неможливо навчитися, сидячи в аудиторії. Наприклад, якщо студент хоче стати дипломатом, то як реально навчитися цієї професії? Можливо моделювати якісь ситуації, але усіх ситуацій не придумаєш. Тому єдиний вірний шлях – постійна практика.

У деяких випадках мотивують здобувати реальний досвід ще й позики за навчання, які студент має сплатити упродовж певного часу. Звісно, таким студентам страшно уявити, що навчання, на яке вони взяли гроші у борг, не стане ключем до працевлаштування, а, отже, швидкого повернення боргу. В Україні така модель не працює, тому і практичний досвід за час навчання не сприймають як щось обов’язкове.

Але якщо говорити про студентів УКУ та Джорджтаунcького університету, то мене здивувало, наскільки вони подібні. Думаю, це пов’язано з тим, що мислення молоді стає глобальнішим, чого раніше не існувало. Скажімо, сорок років тому молодь в Україні мала зовсім інше життя, аніж молодь в Мексиці, Франції чи Канаді. Сьогодні глобальний доступ до інформації формує універсальне мислення і тому студенти у всьому світі стають справді подібними.

Що найбільше сподобалось в УКУ і що, на вашу думку, варто було б змінити чи покращити?

Найперше мене вразило, як в університеті люди ставляться один до одного – усі дуже відкриті, приємні, постійно спілкуються, обмінюються думками. Те, що навчання тут якісно відрізняється, можна помітити навіть прогулюючись навчальними корпусами, спостерігаючи за розмовою викладачів з студентами. Я приємно здивувалася, наскільки багато можливостей для навчання мають студенти УКУ у порівнянні з більшістю вишів України.

Не впевнена, що щось варто змінювати в університеті. Це невеликий виш і, думаю, зараз потрібно зрозуміти, наскільки великим він має стати, і як справлятися з темпами швидкого росту, щоб не втратити моральної основи. Особисто мені буде цікаво побачити, як за декілька років університет відповідатиме на ці виклики і чи триматиметься задекларованих цінностей.

А ще – було б добре, якби й інші університети в Україні переймали таку модель роботи. Не старалися перетворитися на УКУ, а використали позитивний досвід університету, щоб знайти свою особливість, свій дух та ментальність, які були б природними саме для них.

Чи плануєте пов’язати своє майбутнє з дослідження українських проблем?

Як я вже казала, спершу мене дуже цікавила Латинська Америка. Я вивчала іспанську й португальську мови та хотіла пов’язати свою наукову діяльність з дослідженням цього регіону. Але коли вперше минулого року відвідала Україну, то відчула, як поступово моє рішення змінюється. Я побачила, наскільки важливими є проблеми, що існують тут. Зловила себе на думці, що мене цікавлять безліч питань: від того, що буде з політичною системою в Україні, до того, як люди розмовляють між собою і чому вони мислять саме так.

Звісно, зіграло роль і моє українське коріння – я відчуваю певну відповідальність перед країною. І це спонукає мене робити певний внесок в її розвиток. Тому у майбутньому я обов’язково шукатиму можливості приїхати, допомогти, долучатися до різних проектів.

Що б ви хотіли порадити українським студентам?

Молодь в Україні відрізняється від своїх батьків і це дає мені надію на майбутнє країни. Тому, якщо я мала б можливість звернутися до українських студентів, молоді, то сказала б наступне:

Якщо вам хтось каже, що ви молоді та нічого не знаєте, не дослухайтеся до цього. Ви народилися у незалежній Україні і це ваша держава. Коли ви народилися, вона не була «під кимось» і це має спонукати вас будувати її такою, якою ви хочете. Я цілком усвідомлюю, що це нелегко, адже ще діють неповороткі політичні, культурні, соціальні системи, які, здається, неможливо міняти. Але все можливо, якщо ви не будете байдужими, і станете джерелом змін та передумовою гідної країни, в якій захочете жити.

Фото: Студвей

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

00:57
Природна пожежа в південній частині Каліфорнії знищила 616 будинків і господарських будівель, пошкоджені 183.
23:47
У кількох містах Саудівської Аравії і Туреччини усі охочі могли попрощатися з журналістом Джамалем Хашоггі, якого на початку жовтня вбили у будівлі консульства Саудівської Аравії у столиці Туреччини.
21:47
Нещодавно на півночі Сербії відкрили статую у вигляді сови, проте багатьом пам'ятник більше нагадує чоловічий статевий орган.
21:36
Сьогодні, 16 листопада, в парламенті Шрі-Ланки сталася масова бійка між депутатами.
20:57
У Шанхаї відкрили готельний комплекс Intercontinental Shanghai Wonderland, побудований на місці колишнього кар'єра на гірському хребті Шешана.
20:36
У Лондоні 15 листопада помер радянський і британський біолог Жорес Медведєв.
20:12
Чеські правоохоронні органи відкрили кримінальну справу стосовно сина прем'єр-міністра республіки Андрея Бабіша-молодшого, якого підозрюють в незаконному перетині українського кордону.
18:25
Один із ранніх фільмів Уолта Діснея був виявлений в особистій колекції 84-річного Ясуші Ватанабе.
17:59
Федеральна служба безпеки РФ намагалася отримати доступ до баз даних візового центру TLSсontact, що надає послуги з обробки заяв на візи в країни Шенгенської зони і Велику Британію.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.