Українець розповів, як змінилося його життя в одній з найбагатших країн світу

Англійський філолог, журналіст і спортивний коментатор, письменник і мандрівник, а за сумісництвом – повний сил та енергії люблячий татко – усе це про Тараса Ващука, випускника факультету іноземної філології Ужгородського університету, що нині живе і працює в Об’єднаних Арабських Еміратах. Про життя на чужині та плани на майбутнє розповів Тарас Ващук Медіацентру УжНУ під час своєї нещодавньої відпустки.

– Ти мав улаштоване життя, працював журналістом. Як так вийшло, що поїхав до Еміратів?

– По-перше, відчував, що в країні прогнило абсолютно все – насувається щось страшне, а я вже нічого не можу змінити… Крім журналістики, я ще читав лекції у закарпатській філії одного зі столичних вишів. Керівництво нам відкрито роздавало списки студентів, яким треба поставити оцінку. А щодо «самодіяльності», то казали спершу повідомляти прізвища й «відстьогувати» процент. Розумієш, наскільки цинічно?

З мене навіть родичі сміялися: дурень, має золоту жилу і не бере… Загалом, щоб зрозуміти тодішні настрої, треба пам’ятати ту атмосферу огиди й безнадії… Людей і досі бідування змушує ставати дрібними злодюжками, «рішалами», тими, хто продає за три копійки своє ж майбутнє.

По-друге, хотів довести і друзям, і недругам, і собі насамперед, що можна жити чесно, за законом – і при цьому бути успішним! Символічно досить вийшло – у день свого тридцятиріччя я подав на звільнення з посади заступника головного редактора (нині вже «спочилої» газети) і підписав контракт на роботу в Дьютіфрі найбільшого у світі аеропорту. Туди йшов на посаду простого касира, але мене запевнили, що з моїм рівнем англійської, комунікабельністю та обізнаністю я швидко матиму підвищення.

– Чому не змінювати це зсередини?

– Я мав пріоритет реалізувати себе, стати успішним, очиститися і знав, що буду кориснішим поза Україною, що зможу допомагати більш суттєво звідти.

– У чому тепер виявляється твоя допомога Україні?

– В Еміратах українці гуртуються, мають час, гроші й натхнення на громадську роботу, благодійність, стартапи тощо. Насамперед ідеться про культурну дипломатію. Ми піаримо Україну, розповідаємо про неї, беремо участь у виставках, флешмобах, презентаціях. От приміром, на міжнародному фестивалі культур «FashionUnity» наш стенд виграв перше місце: ми звозили туди сувеніри зі всієї України, продавали й розповідали про них арабам і гостям, влаштовували майстер-класи з вишивання та писанкарства. Таких заходів чимало. Вторговані гроші завжди направляємо на благодійність. Цього разу виділили допомогу для дитячого притулку-розподільника в Батьові.

Наш актив Абу-Дабі організовує тижні українського кіно та мистецтва, в Дубай діє кінозал і успішно функціонує вже рік українська недільна школа (дітки зі змішаних арабо-українських сімей не забуватимуть нашу мову і культуру).

Є допомога й на більш практичному рівні. Ми просуваємо українську продукцію на ринок Еміратів, зокрема цим займається й компанія, в якій працюю. Функціонує бізнес-група, котра допомагає новеньким підприємцям не розгубитися в незвичному середовищі.

Також є ініціативи щодо допомоги воїнам АТО (крім переказів коштів, ми організували реабілітацію для 6–7 груп поранених бійців, стараннями окремих меценатів на фронт відправлено кілька машин швидкої допомоги). Коли на сході України почалася війна, еміратські українці приходили до свого керівництва із заявами про збір коштів для дітей і біженців, мовляв, ми колись жертвували філіппінським потерпільцям від ураганів – тепер біда в нас: нехай 10 тисяч працівників компанії хоча б по долару закинуть – вже буде нічогенька сума.

Я можу довго говорити про наші проекти. Доби не вистачить!

– А як ти влаштовував своє професійне життя?

– В аеропорту я ніби знову народився. Почав усміхатися, підлікував професійну хворобу журналіста (коктейль мізантропії з цинізмом), всмоктував усе нове – різні культури та звичаї, уклад життя в арабській країні, строгі правила великої корпорації. Вже через три місяці дістав невеличке підвищення, через півроку виграв конкурс (20 людей на місце) і здобув посаду представника Келвіна Кляйна в аеропорту Дубай (лінія парфумерії – СК, Davidoff, Roberto Cavalli).

Через рік після жорсткого відбору став членом команди Дютіфрі з обслуговування одного з найпрестижніших тенісних турнірів (який нещодавно виграла наша Еліна Світоліна). Тож із більшістю зірок тенісу (сестри Вільямс, Джокович, Федерер) знайомий особисто, спілкувався з ними.

Через півтора року мене переманила з аеропорту солідна (як тоді здавалося) турфірма. Серед наших клієнтів була акторка Джесіка Альба, футболісти Кака і Луїш Фіґу, чемпіон світу з «Формули-1» Міка Хаккінен.

Прикро, що з початком кризи 2014 року фірма припустилася низки стратегічно хибних кроків – і почалося скорочення…

Однак у цивілізованому світі хороших працівників захищає від такої прикрості контракт – отримав двомісячну компенсацію, плюс остання зарплата й невикористані відпускні, виплата за вислугу років – цієї суми вистачило для стартового внеску за квартиру на Середземноморському узбережжі!

Однак довелося швидко шукати роботу, бо в цій країні ти або працюєш, або виходиш заміж, або є туристом – інакше до побачення. Я погодився попрацювати за спеціальністю – вчителем англійської мови для арабських діток в одному з маленьких міст ОАЕ. Це був непростий досвід: у тамтешній освітній галузі не все гладко, батьки не так опікуються дітьми, як у нас, а маленькі міста, як порівняти з Дубаєм, програють років на 30 за інфраструктурою та рівнем життя (приміром, там є цілі магазини, де продають АУДІОКАСЕТИ). Наразі я працюю менеджером зі зв’язків із громадськістю в консалтинговій фірмі, а також… ходжу на футбольні стадіони ОАЕ й веду голосові чи статистичні онлайн-трансляції.

ОАЕ – ЦЕ ВАВИЛОН СУЧАСНОСТІ

– Арабський світ – то геть інша культура. З чого дивувався?

– Як на мене, це сучасний Вавилон – там зійшлися всі нації, культури, релігії. Це країна контрастів, де перетнулися не лише всі культури, а й майбутнє – з минулим. У нас запускають безпілотне таксі, гіперзвуковий поїзд, котрий доправить тебе в капсулі зі столиці Абу-Дабі в Дубай за 12 хвилин (115 км!). Тут все нафаршироване новітніми технологіями, хмарочосами, рекордами з висоти, ширини й помпезності.

Прогулянка Дубаєм – ніби екскурсія світом: пляж, потім хмарочоси, парк, де все потопає в зелені, пустеля, бараки, що нагадують Афганістан, будинки у вигляді пірамід, відтворена Венеція, знову хмарочоси, піратські порти, куди прибувають гігантські круїзні лайнери на 30 палуб або ж старезні транспортні човни початку ХХ століття, з яких час од часу в шторм випадає на пляж різний товар (від кавунів до біжутерії).

Можна йти через пляж і побачити, як із вікна крутезного джипа визирає величезний гепард (вони їх тримають як собак, крутелики мають власні зоопарки, з яких періодично тікають крокодили та інша нечисть).

А вже за 50 метрів бачиш збідованих трудяг на 50-градусній спеці, котрі мурують якусь стіну і дякують Богу, що мають роботу за 300 доларів. Вони готові навіть померти на тій спеці (часто таке й стається), адже сім’я отримує кілька тисяч доларів компенсації. Це Вавилон сучасності.

Мене вражає також, що там височенний рівень безпеки. Якось я загубив телефон – він провалявся 4 години посеред вулиці, а його ніхто й пальцем не торкнувся. Таксист знайшов 150 тисяч доларів на задньому сидінні і повернув їх.

У тій країні суворі закони, і ліпше їх не порушувати, адже поблажок не буде: у тюрмах там сидять навіть представники найбільш іменитих родин. Однак у порівнянні з іншими арабськими країнами – Дубай вважається містом гріховним!

ВІЙНА ОБ’ЄДНАЛА УКРАЇНЦІВ У ЕМІРАТАХ

– Війна в Україні застала тебе в Еміратах. Якою була реакція?

– У нас чимало працівників зі східної України (Луганськ, Донецьк, Харків). Багатьом війна поламала долі, розбомбила щойно куплені квартири, розкидала родичів по світу. Дехто навіть не міг ходити на зміну (інші мусили пояснювати начальству – що ж таке коїться). Під час розстріляного Майдану ми просто плакали, телефонували додому. Коли почалася війна, доходило до бійок, бо одні були на боці України, інші – за ЛНР та ДНР.

Тоді ми навідріз відмовилися вішати російські прапорці на груди, які свідчать про те, що працівник володіє мовою. Відмовлялися обслуговувати клієнтів, котрі починали розказувати, які ми «фашисти». Таїсія Повалій їздила собі по відпустках у самий розпал війни, золоті прикраси вибирала у Дьютіфрі – українська дівчина сказала чемно їй у вічі: вибачте, я не можу вас обслуговувати, вважаю вас зрадницею батьківщини. Тоді пішла й розказала про свою позицію начальнику крамниці, і той відправив до колишньої депутатки філіппінців.

Ми почали допомагати Майдану, потім атовцям. Війна об’єднала українців у Еміратах. Хтось не міг спокійно це сприймати, покидав престижну роботу і їхав у добровольчі батальйони. Ми з ними досі на зв’язку.

– Несете українську культуру в арабський світ? Бережете традиції?

– Офіційно українців в ОАЕ – понад 15 тисяч. Ми об’єднані групою у Фейсбуку, котра налічує вже понад 8 тисяч. Маємо багато проектів, є своя футбольна команда, філія українського ресторану здорового харчування, де проводимо Шевченківські читання, дні вишиванок, влаштовуємо пікніки, запрошуємо українські гурти… День Незалежності традиційно святкуємо на яхті цілою юрбою. У нас уже рік працює недільна школа, є інтернет-магазини українських товарів, були служби в церквах українською мовою (сподіваємося, що зможемо й надалі підтримувати тих священиків, котрі захочуть приїхати до нас).

Я ВПЕРШЕ ЗА ШІСТЬ РОКІВ ПОБАЧИВ ПРОГРЕС, ЩО ДАЄ НАДІЮ НА МАЙБУТНЄ

– Бачиш для себе повернення в Україну?

– Раніше я однозначно відповідав, що не повернуся в країну, де вода коштує дорожче за пиво, суспільство просякнуте хабарами й брехнею. Тепер уже точно не зможу жити в суспільстві, яке не поважає закон. Але вперше за шість років, що я сюди повертаюся, бачу прогрес, який дає надію на майбутнє.

– Українці змінилися?

– Мені здається, філософія нації «моя хата скраю» починає зникати. У нас є зародок того громадянського суспільства, яке дає надію на майбутнє. Цим людям дуже важко, вони в меншості, але в них чисті серця й світлі ідеї. Ми зрозуміли ціну миру, ціну смерті. Зрозуміли, що треба починати з себе, треба об’єднуватися, протистояти разом чиновницьким інтригам, злочинним схемам, недобросовісним роботодавцям, продажним політикам, недбалим лікарям…

– Чого тобі не вистачає в Еміратах?

– Доньки. Решта все є. Моїй Олечці вже 9 – маленька така розумна людинка. Я й роботи намагаюся вибирати такі, щоб частіше бачитися з нею. Друзі дивуються: «Тобі ж на Балі, Гоа, Шрі-Ланку і Сінгапур – ближче й дешевше літати!». А я пакую валізи на Жуляни…

Реклама

Читайте також:

тема

Існує три головних шляхи, аби стати громадянином Великої Британії: за народженням, шляхом реєстрації або шляхом натуралізації, повідомляє СВІТU
Із виразною зовнішністю, ростом 196 сантиметрів і кремезною статурою – Майк Мазуркі був справжньою знахідкою для голлівудських режисерів, пише

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.