Українка в Мілані: про українську мафію, життєрадісність італійців та тугу за батьківщиною

Мілан – бізнес-центр Італії, саме туди українці їдуть, сподіваючись отримати гідний фінансовий "бонус". Але насправді знайти  хорошу роботу нелегко навіть там, пише ZakarpatPost.

"Манна небесна нікому до рота не падає"

Кароліна Майор із Хуста поїхала до батьківщини піци 11 років тому. Вдома працювала вчителькою, виховувала одна двох синів.

"Грошей ледве вистачало на те, аби купити найнеобхідніше. Залишившись одна після  трагічної загибелі у ДТП чоловіка, я розуміла, що давати путівку в життя дітям доведеться самотужки. Освіта ж у нас недешева. Старший Андрій тоді пішов до 10 класу, а молодший Денис – до восьмого. Хлопці мріяли про престижні дипломи, а я тривожилася, що не можу їх нормально матеріально забезпечити. Тому вирішила спробувати  долю і почати життя, як кажуть, із чистого аркуша", - розповідає Кароліна.

У чужій країні українка розпочала свою трудову діяльність майже як і більшість українок  – із роботи по догляду за хворою бабусею.

"Пані Вероніка була дуже доброю жінкою. Її донька працювала директоркою у одній зі шкіл Мілану. Тож після смерті старенької, яка стала мені другою мамою і яка навчила мене італійської, я пішла прибирати класи освітньої установи. Зарплата була лише трохи більшою, але я сумувала за дітьми. Перше, що вразило мене – це наповнюваність класів. У молодшій ланці навчається по 10-16 учнів. Педагог має можливість не обділити увагою жодного вихованця. По-друге, із відвідуваністю там дуже суворо. За кожен пропуск занять батьки повинні відповідати або писати письмове пояснення, чи ж приносити довідку від лікаря. Здобути вищу освіту італійці не особливо прагнуть, живуть, як правило, задля власного задоволення і добре заробляють. Щоправда, манна небесна нікому до рота не падає", – ділиться думками 46-річна жінка.

Утім найбільше здивувало українку в Мілані інше – щасливі обличчя незнайомих людей на вулицях.

"Італійці вміють радіти життю, це закладено у них у генах, ментально. У нас перехожі насуплені і кожен думає про своє, а там – очі людей випромінюють позитив. Звісно, однією з причин є впевненість у завтрашньому дні, проте навіть безробітні європейці привітні та безтурботні", - розповідає Кароліна Майор.

Італійська кухня – своєрідний культ

Зі слів українки італійці просто залежні від їжі.

Свої національні страви вони вважають найсмачнішими у світі. Там є цілі кулінарні традиції, а трапези займають одне з чільних місць у побуті. Щоправда, такі столи, як в Україні, не накривають, фуршети більш схожі до шведського взірця. Однак вино є обов'язковим атрибутом будь-якої події.

"Певний час я працювала офіціанткою. Спочатку до мене, як до іноземки, було доволі зневажливе ставлення, але потім усе "загладилось". Тож у кафе я добре ознайомилася з усіма італійськими наїдками, навіть навчилася їх готувати", - розповідає українка.

До речі, як переконує Кароліна, в Італії досить велика українська діаспора, часом заробітчани та ті, хто назавжди залишився жити на півострові, зустрічаються, аби обговорити проблеми вдома та на новій батьківщині.

"У рідному місті ніхто не хоче розповідати про митарства, які проходить за кордоном. А там деколи знайти "місце під сонцем" справді нелегко. Існують неформальні біржі праці, через які наші шукачі щастя працевлаштовуються. Інколи чекають на посаду чорнороба місяцями. Деколи харчуються у "Карітасі", бо за душею немає ні копійки. У мене в житті теж був такий період і там я зустріла багатьох українців. А ще – там настільки процвітає українська мафія, що може легко "втерти носа" італійській, є маса горе-посередників, які легко "ловлять на гачок" наших краян. Українці довірять на чужині співвітчизникам більше, ніж вдома, тож із легкістю віддають їм гроші на сумнівні оборудки, після чого лишаються ні з чим", - каже Кароліна Майор.

До речі, Італія, виявляється, чимось схожа до України. Й не лише корупцією,  мафією  та здирництвом.

"У них є цілі українські мікрорайони, супермаркети, навіть церкви. Проте знати італійську потрібно обов'язково. Звісно, туга за рідним краєм відчувається, але жити можна. Через кілька років людина настільки звикає, що вдома починає шукати щось італійське, проводити паралелі, виявляти аналогії. Утім, щоб  мешкати в Мілані безтурботно, треба мати документи, інакше – прав у людини менше, ніж у бездомної тварини. Оформити їх непросто, але можна і треба", - ділиться думками українка.

Додому Кароліна Майор приїжджає лише на кілька тижнів у році. На більше не може через зайнятість, оскільки зараз працює менеджером у туристичній сфері.

"Коли буваю в Україні, хоча б на два-три дні щоразу заїжджаю до рідного міста. Тут залишилися мої найкращі згадки. Саме Хуст я бачу найчастіше у снах і саме сюди кличе серце з чужини", – із сумом підкреслює пані Кароліна.

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.