"Нас би ніхто не шукав", – українські альпіністи-аматори розповіли про підкорення найвищої гори Америки

Двоє хлопців зі Львова перелетіли півсвіту, щоб самостійно підкорити найвищу вершину Південної Америки – гору Аконкагуа. Для одного з них ця подорож була першим досвідом серйозного висотного сходження, для іншого – черговим етапом на шляху до підкореня найвищої вершини світу. Але обоє кажуть, що запам’ятали кожну хвилину цієї мандрівки, пише GorganyPRO.

Максим Пендищук та Василь Паровінчак розповіли GorganyPRO свою історію сходження. Зокрема про експерименти з спорядженням, організаційні лайфхаки та боротьбу з погодою за кількасот метрів до найвищої вершини континенту.

Щоб вирішити знадобилися… мілісекунди

Хлопці познайомилися випадково. Єдине, що їх об’єднувало перед мандрівкою – це робота у IT-сфері.

“Я шукав команду для поїздки на Кавказ. Хотів вийти на Казбек. Але якось друг розказав мені, що має знайомого, який хоче вийти на Аконкагуа і шукає собі для цього компанію. Тому Казбек мені одразу став нецікавий. Так ми познайомилися з Василем і почали підготовку до сходження”, – розповідає Максим.

До цієї мандрівки він ніколи не займався альпінізмом. Попри це, наголошує, що навіть не вагався чи їхали на Анконагуа. Рішення зробив за мілісекунди. На думку Максима кожна подорож повинна бути ідейно інша, ніж попередня. І це сходження було добрим прикладом.

“Це мій перший досвід такої висоти. Найвище де я був, це в Гімалаях, навколо Аннапурни. Та й то ми не змогли вийти вище ніж 4600, бо випала аномальна для тих місць кількість снігу в жовтні. Сходили лавини, було дуже складно вибратися. За офіційними даними тоді загинуло 50 людей. Це було за півроку до великого землетрусу в Непалі”, – розповідає Максим.

Натомість Василь уже встиг побувати на Ельбрусі, Кіліманджаро та Монблані. Попри це, він досі не вважає себе професійним альпіністом. Аконкагуа для Василя – це потрібна ціль у списку семи найвищих вершин світу, на які хлопець планує піднятися.

Кілька хвилин, і пальці відморожені

Аконкагуа (Aconcagua 6962 м.) — гора в Аргентинських Андах у провінції Мендоса, найвищий пік Америки. Також є найвищою вершиною Південної і Західної півкулі. Масив Аконкагуа розташована майже на кордоні між Чилі та Аргентиною, тож існує два варіанти добирання до цієї місцевості. Можна летіти у столицю Чилі – Сантьяго, а потім їхати через гори у Мендосу нічним автобусом за 16 доларів. Цей варіант простіший, адже авіасполучення з Сантьяго доволі насичене. Більше шансів знайти добру ціну. Інший варіант – авіапереліт одразу в Мендосу, що є центром провінції. В такому разі, зазвичай, потрібно робити додаткову пересадку у Буенос-Айресі або іншому великому місті.

Хлопці розповідають, що знайшли прямий переліт з Риму до Мендоси, а до Риму летіли МАУ зі Львова. До слова, дешевшими будуть квитки іспанських авіакомпаній, які мають більше рейсів в Аргентину, а також співпрацю з місцевими дрібнішими авіакомпаніями.

Усе сходження хлопці планували самі. Василь та Максим везли з собою по 30 кілограмів спорядження, не враховуючи їжі та води, що купується на місці. Попри значну висоту, гора Аконкагуа технічно не є складною. Тобто льодоруби і мотузки сюди, зазвичай, не беруть. Підйом відносно пологий, однак головні труднощі спричиняє холод і вітер.

“Мінусові температури починаються вже з 4000 тисяч. А в районі 6000 метрів температура -25. Додайте сюди ще сильний вітер і вночі може бути спокійно -40. В таких умовах найбільше уваги слід приділяти кінцівкам, які найшвидше замерзають. Потрібно мати добре взуття і рукавиці”, – розповідає Максим.

“Максим мав правильне взуття – подвійні черевики. У таких ходять місцеві рейнджери. Натомість у мене були черевики Zamberlan ibEx Pro. Вони хороші, але не розраховані на таку висоту. Добре, що я підстрахувався оверботами, які мене врятували. Це такі, ніби, бахіли, але повністю закриті та утеплені”, – додає Василь

Щодо рукавиць, то хлопці радять брати ті, що розраховані на температуру -40. Максим пригадує, як одного разу вночі пробував зав’язати шнурівки без рукавиць і ледь не відморозив собі пальці. Також зверніть увагу, що звичайні хімічні грілки не працюють на висоті, адже їм потрібно багато кисню для реакції. Максимум 5-10 хвилин із заявлених 8 годин дії.

У мандрівку хлопці вирішили взяти два намети. Один, щоб залишити в базовому таборі з речима, які не потрібні при сходженні. А у іншому ночувати у найвищому таборі перед підйомом на вершину.

“У нас був MSR Hubba Hubba NX і Turbat Latundr. Нам була важлива вага, тож ми взяли два легких намети, замість важкого штурмового. В результаті експеримент був успішний”, – розповідає Максим.

Щодо їжі, то варто брати сублімати, вівсянку, те що легко готується. Не варто брати рис, багато консерв. Також подбайте про якісний пальник з добрим екраном від вітру. Найкраще взяти Jetboil. І головне, що радять Максим з Василем – це дуже багато пити.

“На висоті 6000 місцеві рекомендують пити 5-6 літрів води на день. Це дуже важко заливатися такою кількістю рідини. Суттєво допомагають вітаміни, що розчиняються у воді”, – розповідає Максим.

Як і в більшості відомих альпіністичних локацій, перед сходженням потрібно оплатити державний збір, тобто купити дозвіл на вхід у природній парк. Є кілька типів дозволів, на різну кількість днів. Наприклад, для сходження на вершину або просто для треку до базового табору. Ціни також відрізняються, залежно від сезону. Окрім цього, на ціну впливає зв’язок з місцевим туристичним бізнесом. Тобто, якщо ви все робите самі, не користуючись ніякими послугами гідів чи сервісами місцевих туристичних компаній, то дозвіл коштуватиме вам від 720 доларів з людини. Якщо ж у вас є документ про оплату якогось сервісу, то сума буде нижчою – 580. Хлопці зазначають, що для цього не потрібно купувати цілий тур, достатньо скористатися будь-якою офіційною послугою.

“Ми вирішили взяти в оренду мула. Мул коштував 190 доларів. Це дало можливість здешевити дозвіл, та суттєво спростило нам перехід до базового табору. В підсумку ми зекономили 90 доларів”, – розповідає Максим.

“Ми не халявили. Це рішення було правильним і логічним. Адже в альпінізмі сходження починається з базового табору і закінчується в базовому таборі. Відповідно доставка спорядження до базового табору – це ще не сходження. Тут все було чесно”, – додає Василь.

Додаткова акліматизація та гарні краєвиди

Трек до Аконкагуа починається з входу у природній парк на висоті 2800 метрів. Перший перехід – до табору Confluencia. На початку маршруту складність створює спека. Наступний перехід від Confluencia до базового табору – це 20 кілометрів шляху по сухій долині з пилюкою і камінням.

“Цей перехід дуже виснажує, навіть попри те, що більшість нашого спорядження несли мули. Якби не вони, то нам довелося би нести по 40 кілограм спорядження на собі, тому на цьому справді не варто економити. До того ж в цей період річка в долині пересохла, і це робило перехід трохи простішим”, – каже Максим.

Перед підйомом до базового табору варто також сходити радіальний маршрут від Confluencia до тупікового табору Francia. За словами мандрівників, це дає кілька переваг. По-перше, згідно з місцевими правилами, цей похід дає вам право на безкоштовні рятувальні роботи та гелікоптер в разі потреби. У випадку, якщо ви одразу “біжите” в базовий табір без додаткової акліматизації, то місцеві рятувальники додатково порахують вартість послух вашого страхування на маршруті. По-друге, з Francia ви побачите красиві пейзажі з виглядом на стрімку південну стіну Aconcagua, яку не видно з інших місць на маршруті підйому.

Загалом в часі сходження друзі провели дві ночі в базовому таборі. Під час першого виходу вище вони занесли і розклали намет Latundr у верхній табір Сanada на висоті 5000 метрів, після чого повернулися назад в базовий.

“Ми вирішили використовувати цей намет на висоті, бо у нього трохи товстіші дуги, ніж в MSR, а це важливий фактор для вітряної погоди”, – пригадує Максим.

Наступний підйом був уже до вищого табору Nido de Condores і далі з кожним днем вище. Останній табір, в якому хлопці ночували перед штурмом вершини – Colera. Тут було багато снігу і страшенний вітер. Попри те, що він не розрахований на такі умови, намет показав себе добре, витримавши вітер 60-80 км\год без розривів та пошкоджень. А ще хлопці відзначають зручність поличок, яких у наметі аж вісім.

Ми одягаємось, а люди вже починають спускатися

Сходження Василя і Максима припало на кінець сезону. Тобто погода у цей період починає псуватися. В день штурму вершини хлопці вийшли з табору майже останні і на світанку догнали групу з 20 людей, що піднімалися паралельно. На рівні штурмового табору Independencia (6400 метрів) альпіністи зупинилися, щоб одягнути кішки для подальшого підйому. В цей час погода почала остаточно псуватися.

“Ми зупинились перед стрімким підйомом висотою близько 30 метрів. Поки одягали кішки, побачили як альпіністи звідти спускаються. Ми спочатку не зрозуміли в чому справа, адже до вершини ще далеко, а люди вже спускаються. Коли ми піднялися на кілька метрів вгору, то зрозуміли, що вітер там неймовірний. І погода фактично штормова. В результаті всі альпіністи, які були на маршруті спустилися. Лише ми двоє вирішили продовжити сходження”, – розповідає Василь.

Максим додає, що згідно з прогнозами погоди цей день, 28 лютого, був найсприятливішим для підйому. На це орієнтувалися усі гіди. Їх це також мотивувало щодня набирати висоту від базового табору. Прогноз показував, що вітер мав зменшитися після обіду з 45 км\год до 10. Тож після того, як усі спустилися, хлопці близько години стояли на хребті, на висоті понад 6400 метрів, спинами до вітру, чекаючи поки він зменшиться, щоб продовжити сходження.

“Вітер зменшився, але не настільки як нам би хотілося. Попри це ми продовжили підйом. Нікого, окрім нас на маршруті вже не було. Ми йшли головним маршрутом, орієнтуючись за навігатором, поки Максима не понесла лавина. Я почув лише шум, оглянувся, а він уже був внизу. На щастя, лавина була невелика. Повертаючись до мене, Максим відчув як сніг продовжує тріскати під ногами, тож цим маршрутом ми далі йти не могли”, – пригадує Василь.

Після цього хлопці не здалися. Борючись з втомою та висотою вони вирішили шукати можливість обійти небезпечне місце. Єдиною альтернативним напрямком був стрімкий підйом догори.

“Після довгих пошуків ми дійшли до місця, де з одного боку був обрив, а з іншого остання стіна перед вершиною, по якій не вилізеш без додаткового спорядження. Сходження тривало уже 14 годин. Моральна та фізична втома суттєво впливали на ситуацію, тож близько 17.00 ми вирішили спускатися. Остання висота, яку я пам’ятаю з показників GPS – 6667 метрів”, – розповідає Максим.

Нас би ніхто не шукав

Хлопці повернулися в табір пізно вночі. Наступного дня виявилося, що після вчорашнього спуску основної групи через погану погоду, гіди повідомили рятувальникам, що на горі нікого не залишилося.

“Як нам розповіли, є кілька ділянок на маршруті, які проглядаються у бінокль з табору. Після спуску гіди та рейнджери переглядали ті місця. Однак ми шукали інший шлях і, відповідно, зійшли з основного маршруту. Тому нас ніхто не бачив. Якби щось трапилося, то нас би ніхто не шукав…”, – додає Василь.

Друзі не вважають свій підйом, ні поразкою, ні перемогою. Це просто факт, який відбувся. Василь планує повернутися сюди наступного сезону, щоб  формально вийти на вершину. Для Максима у цій подорожі, і без вершини, було достатньо вражень. Обоє згодні, що така екстремальна ситуація та отримані емоції можуть бути, навіть, кориснішими та важливішими, ніж легкий підйом, без пригод.

“Так, ми не вийшли на вершину, але ми чесні перед собою. Ми виклалися на повну. Це було важко і виснажливо, але я повністю собою задоволений. Немає галочки про підкорену гору, однак це дало змогу переосмислити багато речей. Якщо успішно підніматися на усі вершини, одна за одною, то з’являється відчуття, що це занадто легко. Ніби вибрав не достатньо важке випробування”, – каже Василь.

Хлопцям не пощастило з погодою. Хоча, загалом, сходження на Аконкагуа не потребує надзвичайних фізичних можливостей. Найпростіший період для сходження – січень. Для того, щоб вийти на найвищу вершину поза Азією потрібна добра підготовка і правильне спорядження. Максим власним прикладом довів, що для такої мандрівки не потрібно бути професійним альпіністом. І таких місць, куди варто поїхати замість багатозіркових готелів, у світі дуже багато.

На думку Максима, гроші потрібно вкладати у враження і спогади. Звісно, можна сидіти в офісі і ходити з друзями на пиво вечорами. І навіть, якщо ви колись згадаєте ці зустрічі, то це будуть спогади зовсім іншого рівня, аніж спогади і враження про такі мандрівки як Аконкагуа, що залишаться на все життя.

 

Реклама

Читайте також:

тема

Останні кілька місяців Департамент поліції та прикордонники у співпраці з Податково-митним департаментом та Інспекцією з праці проводять рейди на будівництвах Естонії. І кожного
Звучить смішно, але роки тому в Києві я взяла за звичку носити з собою хусточки (раптом нежить), пляшечку з рідким милом та засіб для дезінфекції рук (у громадських вбиральнях мо

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.