Японський епос та бандура: українка вражає світ поєднанням традицій двох далеких народів

Японія вабить до себе наших співгромадян цікавою культурою, милозвучною мовою та унікальними кулінарними традиціями. Та попри таку привабливість чужої культури, українці дотримуються заклику Тараса Шевченка "І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Щороку в найбільших японських містах відбуваються українські фестивалі, Паради вишиванок та урочисті заходи нашої діаспори, повідомляє СВІТUA.

Японці дедалі більше зацікавлюються нашою культурою. Великою мірою до цього прислужилася й відома українська бандуристка Катерина Гудзій. Жінка вже 11 років мешкає в Японії та доносить українську пісню до місцевого населення.

СВІТUA вирішив поцікавитись в Катерини, як сприймають українську традиційну музику в далекій Країні Сонця, Що Сходить.

- Спочатку японцям було важко призвичаїтися до бандури. Для них це був дивний та незрозумілий інструмент, який відлякував великою кількістю струн. Та я знайшла цікавий підхід - провела паралелі між українською та японською культурою.

В японській традиції існувало явище, подібне до наших кобзарів. Сліпі співці мандрували від міста до міста з традиційним народним інструментом - кото. Це схожий до бандури щипковий струнний інструмент.

Саме цим я й вирішила скористатися. На бандурі традиційні японські мелодії зазвучали по-новому.

- А як щодо українських народних пісень? Чи сприймають їх японці?

- Так, вони теж дуже цікаві місцевим. Вони не розуміють тексту, проте їм подобається сама мелодія. На кожному своєму концерті я розповідаю історію пісні та основний її сюжет. Це дає японцям можливість більше зануритися в нашу культуру.

Дуже їм полюбилась пісня на слова Юрія Рибчинського "Три поради". Сюжет про птаху, яка несе щастя та кохання, дуже близький і для японської традиції.

Те, що наші країни розташовані так далеко одна від одної, не означає, що в нас різниться погляд на життя. Тим паче, наші народи пережили подібні трагедії - Чорнобиль в Україні та Фукусіма в Японії.

Я розповідаю на своїх концертах про нашу біду, намагаюсь донести японцям суть кожної пісні. Й вони сприймають цю інформацію, відкривають свої серця.

- Перед якою аудиторією вам найчастіше випадає виступати?

- Мене запрошують як на великі фестивалі, так й на виступи у дитячих садочках чи школах. В Японії існує багато заходів, присвячених різним культурам народів, які мешкають в країні. До того ж українська громада регулярно проводить власні урочистості, на яких я також частий гість.

Для мене не важливо, перед якою кількістю людей я виступаю - бувало і декілька тисяч, бували й кілька десятків. Головне, що українську пісню чують і хочуть слухати ще.

- Ви 11 років мешкаєте в Японії і вже, напевно, призвичаїлися до життя в цій країні. А які складнощі виникали в перші часи?

- Коли я приїхала до Японії, то абсолютно не володіла мовою. Довелось записатися на мовні курси для іноземців. Попри те, що в Японії в мене на той час вже мешкала сестра, проте все одно було важко адаптуватися в новому суспільстві.

Також доволі важко сприймався клімат. Температура в Японії особливо від української не відрізняється, проте через надмірну вологість відчувається певний дискомфорт. Таке відчуття, що от-от розпочнеться гроза. В Україні це називається "парить".

А от з місцевою кухнею я "потоваришувала" дуже швидко. З українськими стравами тут навпаки важко - для традиційного українського борщу навіть не знайдеш відповідних інгредієнтів.

- А як до української кухні ставиться ваш чоловік?

- Японців важко привчити до чогось нового. Це дуже консервативний у своїх смаках народ. Тому щось українське я можу приготувати хіба раз на місяць.

Мій чоловік весь час каже: "На столі завжди має бути риба!" От уявіть собі - які вареники чи борщ з рибою?

- Окрім того, що Ви - кохана дружина, Ви ще й щаслива мама...

- Так. За кілька років після переїзду до Японії я вийшла заміж за місцевого юнака. В нас народився синочок. Сьогодні йому вже сім років.

Я довго вагалась - як його назвати таким чином, щоб ім'я було зручне і для українців, і для японців. Назвала на честь японського національного героя - Сакамото Рьома. Тож я кличу сина Ромчиком, чоловік - Рьомою.

- В грудні 2006 року вашу діяльність відзначили нагородою від Митрополита Філарета. За що саме?

- Більшість моїх концертів у Японії - благодійні. Гроші, виручені зі своїх виступів, я передаю в Україну на потреби дітей, які постраждали від Чорнобильської трагедії.

Я сама народилася в Прип’яті й жила там до аварії. Після катастрофи ми з батьками переїхали жити в Київ, там зі шкільних років розпочалася й моя музична кар’єра.

Дітей-чорнобильців об’єднали в музичний ансамбль "Червона Калина". Ми багато гастролювали за кордоном, збирали гроші для жертв аварії. Саме з цим колективом я вперше потрапила до Японії й закохалася в цю країну. Це було ще 1996 року, а втілити мрію в життя мені вдалося лише за 10 років.

Напевно, за мою багаторічну діяльність щодо допомоги жертвам Чорнобилю мене й вирішили відзначити нагородою "За жертовність та любов до України". Але найбільша для мене радість - це усвідомлення того, що я змогла допомогти нужденному.

- То Ваше знайомство з бандурою відбулося ще в ранньому дитинстві?

- Ще в першому класі разом зі звичайною школою я пішла до музичної. Спочатку хотіла займатися грою на фортеп'яно, проте моя тітка наполягла на бандурі. Вона сама була бандуристкою і пояснила, що цей інструмент дасть мені набагато більше можливостей.

Тоді мене просто ніхто не питав. Я ж була маленькою дитиною і права вибору не мала. Проте сьогодні я розумію, що мої батьки мали рацію - я володію і фортеп'яно, і бандурою, ще й співаю народних пісень.

- Ви випустили вже свій третій альбом. Розкажіть трохи про свою творчість.

- Кожен альбом має свою унікальну структуру. Перший був для японців ознайомчим, тож туди окрім українських пісень я мала включити і впізнавані світові мелодії. До прикладу, "Ave Maria".

Коли ж японці вже дізнались, що таке бандура і як вона звучить, я записала другий альбом. Він вже складався повністю з українських народних пісень.

Третій же альбом я вирішила збудувати на спільному між японцями та українцями.

Я вже розповідала про традицію сліпих співців у Японії. Тож для цього альбому я вирішила зробити нове аранжування давніх японських мотивів й виконати їх на бандурі.

Таким чином я нагадую японцям їх традицію й показую їм, що ми набагато ближчі одне до одного. Є в нас спільне, і не лише трагічне.

Фото: Катерина Гудзій.

- Чи плануєте Ви виступити з концертами в Україні?

- Ми саме працюємо над цим питанням. Орієнтовно в червні японсько-український благодійний фонд планує низку заходів у Києві та Маріуполі. В межах цих заходів заплановано й мої перші концерти в Україні. Зараз ми шукаємо місце та визначаємо конкретні дати.

Ілля КОНТІШЕВ.

Реклама

Читайте також:

тема

Існує три головних шляхи, аби стати громадянином Великої Британії: за народженням, шляхом реєстрації або шляхом натуралізації, повідомляє СВІТU
Із виразною зовнішністю, ростом 196 сантиметрів і кремезною статурою – Майк Мазуркі був справжньою знахідкою для голлівудських режисерів, пише

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.