Життя у Вашингтоні: українка розповіла про вражаючі особливості заокеанської столиці

Про життя у столиці Сполучених Штатів розповідає Марія Прус, журналіст Голосу Америки.

Знайти пристойне житло за розумні гроші – чи не найбільша проблема. Жити у Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірками.

До Сполучених Штатів я приїхала працювати менш як півроку тому. Кілька місяців триває соціальна «акліматизація» починаєш звикати до тутешнього життя.

Знайти пристойне житло за розумні гроші – чи не найбільша проблема. Жити у Вашингтоні дуже дорого, навіть за американськими мірками.

Дорожче тільки у Нью-Йорку, Сан-Франциско і Лос-Анджелесі. Ціну визначають престижність і безпечність району, доступність метро, близькість до продуктових крамниць, ресторанів, фітнес-клубів, якість місцевих шкіл, адже до державних шкіл діти ходять лише за місцем проживання.

Шукати кімнату чи квартиру – справді важко, тому що ринок великий, пропозицій багато, але найкращі розлітаються за кілька годин. У мене було таке: бачу гарне оголошення увечері, одразу пишу, що вже наступного дня можу приїхати подивитись, а із самого ранку мені відписують: «вибачайте, уже забрали».

Найбільше варіантів – на сайті craigslist.com. При чому, не лише кімнат і квартир. На цьому сайті американці продають усе – від машин до квитків у музеї. Окремо є розділ «free stuff», тобто безкоштовні речі, переважно, меблі, із самовивозом. Цей же сайт трохи допоміг мені меблювати мою спершу зовсім пусту кімнату. А якось бачила оголошення, що в добрі руки віддають шиншилу!

Інша складність тут – транспорт. «Машина – не розкіш, а засіб пересування», – дуже справедливі слова щодо Сполучених Штатів. Якщо у великих містах громадський транспорт розвинений добре, то за місто без власного авто майже не виїдеш.

Народжених тут американців, в яких немає водійських прав, я не зустрічала. Автошколи тут є, але найчастіше дітей іще у підлітковому віці вчать батьки. Наприклад, у Хюстоні, штат Техас, нафтовому серці країни, громадський транспорт майже відсутній, бо навіщо? Бензину багато, він дешевий (як і загалом по країні), а машини доступні.

А от у Вашингтоні авто є не в усіх. У самому місті й передмісті гарна система автобусів, ходять вони за чітким графіком, стежити за всіма автобусами на маршруті можна за допомогою мобільних додатків чи на сайті. Там само можна дивитись розклад і будувати маршрут на метро, а ще дивитись ціну проїзду. Від відстані й часу залежить вартість проїзду. В ранкові й вечірні години по буднях їздити дорожче. Мінімальна: $1.75, максимальна – $5.90.

 

Capital Bikeshare will roll into Prince George's next year https://t.co/dY6O7Bm5Xf #DMV pic.twitter.com/BLTMH4iX85

— Washington DC News (@washdcnews) 13 квітня 2017 р.

 

А от на метро місцеві скаржаться. Зараз підземку ремонтують, доводиться перекривати рух на окремих ділянках чи гілках. Натомість запускають за цим же маршрутом додаткові автобуси, однак ситуацію це не дуже рятує. Тож часті затримки потягів, «застрягання» просто у тунелях, скупчення людей у години-пік.

Зручно, що на табло розкладу пишуть, скільки залишилось до прибуття наступного потягу, а перед прибуттям потяга по краях платформи блимають лампочки. Не зручно, що на станціях немає годинників.

Таксі дуже дороге, до того ж, таксисти наполегливо вимагають чайових. Якщо нема готівки – шалено обурюються. Революцію зробив Uber. І дешевше, і зручніше, хоч і не так швидко. Здається, молодь нічим іншим і не користується. Навіть дієслово у них таке є, кажуть: to uber, тобто їхати саме Uber-ом.

На велосипедах їздять, звісно, не так багато, як у Європі, але більше, ніж у Києві. Виділених доріжок відносно небагато. Проте із безпекою велосипедистів іще суттєві проблеми. Двоє моїх колег потрапляли в ДТП, де їх збивали машини – на щастя, всі неушкоджені.

Проте я на велосипеді на роботу їздити перехотіла. Інша справа – trails, тобто спеціальні доріжки для бігу та велосипедистів. Їх є кілька по місту, найгарніші пролягають по обидва мальовничих береги річки Потомак.

Іще з перших днів дивують ціни в магазинах, адже на цінниках, в меню кафе, барів, у прейскурантах закладів сфери послуг, – указано вартість без урахування податків. З одного боку, коли бачиш на прилавку одну ціну, а в чеку – іншу, відчуваєш себе введеним в оману. З іншого – чітко розумієш, яку частину вартості забирають собі магазин і виробник, а яку – податкова. Тому американці такі свідомі свого статусу «платника податків».

До речі, зарплати в них також всюди в документах вказані без вирахування податків, тобто gross salary. І на відміну від нас, кожен сплачує свою суму, залежно від сімейного стану, наявності дітей чи «залежних осіб», загального прибутку родини, наявності іпотеки чи кредитів за навчання (університети тут дорогі, багато студентів навчаються в кредит, а потім виплачують їх роками) тощо. Різняться податки й залежно від штату. Нещодавно почула цікаву думку:

Сполучені Штати можна уявляти собі як Євросоюз. У кожному штаті свої закони, своя влада, своя система правоохоронних органів. І, звісно, своя податкова. Хоча є й федеральні, загальнодержавні фіскальні служби.

Вартість продуктів тут дуже різна. Харчуватись можна й дешево, загалом, завдяки оптовим магазинам, але якісні продукти дорогі. А ще тут мода на «органічні» продукти, які загалом у півтора-два рази дорожчі. А от одяг дійсно можна купувати дешево. При чому, брендові речі. Існують різні мережі стокових універмагів, де продається абсолютно усе: від валіз до білизни, від дрібних побутових пристроїв до косметики, від речей для дому до снеків. Якщо проводити там чимало часу й прискіпливо вишукувати гарні речі, то дійсно можна купувати якісні товари дуже дешево.

Протягом 15-30 днів (залежить від товару й магазину) можна повернути майже все за наявності чека й етикетки зі штрих-кодом зі 100% відшкодуванням

Одяг там, переважно, зі старих колекцій, але зустрічаються й речі, які люди повертали у брендові магазини. Тобто і не секонд-хенд, але й не цілком нові. Адже більшість магазинів мають, на відміну від України, дуже гнучку політику захисту споживачів. Протягом 15-30 днів (залежить від товару й магазину) можна повернути майже все за наявності чека й етикетки зі штрих-кодом зі 100% відшкодуванням. І жодних документів не потрібно, касир пробиває штрих-код на касі, - й на картку (чи готівкою) майже миттєво повертають усі гроші.

 

Joe Boehner says, "If you don't like it, bring it back!" to Trader Joes, DC. pic.twitter.com/1wKAXAEeOG

— Jessica Clemons (@DrJessicaAnn) 22 січня 2015 р.

 

Найбільше мене вразило те, що тут повертають їжу! Якось йшла в гості й купувала вино. Довго-довго роздивлялась полиці, бо жодної знайомої назви не було. Питаю поради у працівників, а мені кажуть: «Візьміть яке хочете, спробуйте, якщо не сподобається – повернете, у нас унікальна система турботи про споживачів!» За такою аналогією я два рази повернула чай, який взяла спробувати, але й першу чашку неможливо було допити. Куди потім йдуть всі ці повернені товари – навіть уявити собі не можу.

Реклама

Читайте також:

тема

Існує три головних шляхи, аби стати громадянином Великої Британії: за народженням, шляхом реєстрації або шляхом натуралізації, повідомляє СВІТU
Із виразною зовнішністю, ростом 196 сантиметрів і кремезною статурою – Майк Мазуркі був справжньою знахідкою для голлівудських режисерів, пише

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.