Талант і наполегливість: вражаюча історія успіху української художниці в США

Сьогодні вона – успішна художниця, чиї картини демонструються на тижнях високої моди в Нью-Йорку, міжнародних арт-шоу і незабаром прикрашатимуть галереї Лондона. Про неї пишуть американські видання, її унікальний стиль і неординарний талант викликають захоплення.

Та ще більше вражає воля та наполегливість цієї дивовижної жінки, що вирушила в невідому країну з мінімальними ресурсами, але високими сподіваннями, і не просто почала все спочатку, а, зіткнувшись із нелегкими випробуваннями, не здалася, відчайдушно боролася за право бути кимось. Історія падінь і злетів, розчарувань і досягнень, історія пошуку себе та реалізації мрій – в інтерв’ю "Голос Америки" з Оксаною Танасів (Oksi).

– Оксано, як Ви потрапили в Штати і стали тим, ким є зараз?

– Кожному в житті дається шанс. Коли я виграла «зелену картку», це був мій шанс приїхати в США побудувати нове життя. Але я навіть не уявляла, що це буде настільки важко. Америка зі сторони України, з того погляду з-за кордону – це велика кольорова солодка цукерка, яку хочеться з’їсти. Багато людей в Україні вірить, що тут усе просто, що можна легко знайти роботу, заробити гроші, мати набагато кращий рівень життя. У Сполучених Штатах справді чимало хороших можливостей та перспектив, але вони приховані та дуже крихкі.

В Україні я працювала бізнес-тренером, надавала психологічні консультації менеджерам персоналу, власникам фірм. Приїхала в Штати з 10-місячною дитиною. Не знаючи англійської, почала працювати на прибиранні. Мені це нагадувало падіння з кілометрової висоти. Але не мала вибору – потрібно було підніматися і йти далі, заробляти гроші, щоб годувати сім’ю.

Водночас розуміла – це не те, на що сподівалася. Я розраховувала на набагато краще і вірила, що так буде, просто повинен пройти не один рік, поки відбудеться трансформація моїх знань, умінь, навичок. Я змусила себе бути гнучкою і підгинатися під різні обставини, якими мене зустріла Америка.

Насамперед почала інтенсивно вивчати англійську мову. Стала студенткою коледжу, після закінчення якого вступила в університет. Здобула освіту в Університеті Коннектикуту, диплом бакалавра загальних дисциплін. У процесі змінила кілька робіт, поки дійшла до того, чого прагнула.

Водночас я почала малювати і з часом зрозуміла, що це моє основне покликання в житті. У мене з’явилася мрія – досягти в мистецтві найвищого рівня, заявити про себе як художницю на міжнародному рівні. Тому я почала вкладати дуже велику кількість часу в малювання і створення колекцій картин.

На жаль, професія художника не дає фінансових гарантій і регулярного доходу – фінансовий успіх художника залежить від кількості проданих картин. Тому доводиться поєднувати художню діяльність із традиційною роботою. Я влаштувалася менеджером з дизайну в компанії, що продає меблі високого ґатунку. Удень працювала, а ввечері, коли завершувала домашні справи, сідала за полотно і малювала по 5-6 годин, часто до третьої години ночі, а вранці знову йшла на роботу. Так продовжувалося багато років, до останнього часу. Це дорога до того моменту, коли ти розумієш, що став художником.

Зараз я поєдную часткову занятість як дизайнера зі своєю художньою творчістю. Як художник, співпрацюю з галереями. Перед Новим роком до мене звернулася лондонська галерея Flat Space Art з пропозицією представляти мої картини у британській столиці. Я підписала контракт, і тепер шанувальники моєї творчості можуть купити мої роботи в Європі також.

– Що спонукало Вас почати малювати?

– На жаль, мій творчий шлях розпочався з нелегкої ситуації, що склалася в моєму житті. Мені довелося стикнутися з проблемою домашнього насильства. Про це важко говорити, але потрібно. Так, я була жертвою емоційного та фізичного знущання і знаю, наскільки болюча ця проблема, з власного досвіду.

Я зазнавала моральних принижень і словесних знущань з боку колишнього чоловіка, який контролював і залякував мене, переконував, що я нічого варта і заслуговую, щоб він зі мною так поводився. Особливо його дратувало те, що я здобувала освіту. В мене не було друзів, і як тільки я зав’язувала дружбу з кимось, з його боку лунали критика та претензії. Він маніпулював думкою оточення, вдало презентуючи себе на людях як зразкового чоловіка, а насправді, за закритими дверима вдома, поводився зовсім по-іншому.

Така поведінка тирана виснажувала мене. Я знайшла відраду в малюванні – у той час це стало для мене емоційною необхідністю та своєрідною терапією. Саме створення картин допомогло мені знайти себе і змусило жити далі. Я повірила в себе. Мистецтво в той момент врятувало мені життя.

Я завдячую картинам, які дали мені можливість побачити світло в кінці тунелю. Але моя творчість ще більше дратувала мого колишнього чоловіка, і після того, як він ударив мене, після першої фізичної спроби мене принизити, я зрозуміла, що так більше продовжуватися не буде, і подала на розлучення. Я зробила рішення, правильне для мене і моєї дитини, і з того часу рухалася вперед - не оглядаючись.

Хоч як важко про це говорити, я хочу зробити це для сотень тисяч жінок, які живуть у схожій ситуації і не розуміють, що з ними відбувається, через нестачу інформації та підтримки. Можливо, моя розповідь допоможе тим, хто навіть не усвідомлює, що є жертвою домашнього насильства – коли вони прочитають, то впізнають себе і свою ситуацію, знайдуть сили прийняти правильне рішення та піти, не чекаючи, доки трапиться трагедія.

Кривдник – це тиран, який контролює, безпідставно ревнує, заздрить успіхам, принижує, обмежує у спілкуванні, маніпулює, обманює жертву, налаштовуючи проти неї оточення. Кривдника змінити неможливо, як би ви не старалися та догоджали. Кривдники не змінюються, незалежно від того, наскільки ідеальною жінкою ви будете.

Тим часом емоційне насильство та маніпуляції, моральні вербальні приниження і залякування часто призводять до більших страждань, ніж фізичні. Душевні рани гояться набагато довше, і можуть пройти роки перш, ніж ви повірите в себе, свою вартість, і почнете жити повноцінно.

– Чи присутня тема домашнього насильства у Вашій творчості?

– Моя колекція Dollar Art частково охоплює цю тему, особливо аспект фінансового контролю та гендерної нерівності. Я думаю, що пройде ще не одне століття, поки жінки отримають рівні з чоловіками права. Ця проблема існує в соціальній, політичній, фінансовій сферах, і ми стикаємося з нею чи не щоденно.

За статистикою, на кожен долар, зароблений чоловіком, припадає 80 центів, зароблених жінкою. Я маю особистий досвід та неодноразово спостерігала такі ситуації, коли жінка з кращою освітою та більшим досвідом роботи займала нижчу посаду та отримувала набагато меншу платню, ніж чоловік. Часто, щоб отримати роботу чи підвищення в певних компаніях, не так важливо мати певну освіту чи кваліфікацію, як привілей бути чоловіком. Останні політичні вибори в США можуть бути яскравим прикладом для моїх слів. Виникає запитання: наскільки освіченішою, досвідченішою та більш кваліфікованою має бути жінка, щоб зрівнятися з чоловіком і бути оціненою як спеціаліст, а не за фактом, що вона – жінка?

Тема різниці в оплаті дуже актуальна ще й тому, що ми, жінки, часто відповідаємо за дітей, зокрема у випадках розлучення. Фінансова залежність нерідко є причиною, що змушує жінок залишатися в нездорових стосунках. Немає доходу або він недостатній, нема куди податися, ніде шукати роботу…

У Штатах, на додаток, ще й висока вартість догляду за дитиною. За законом, до віку 12 років діти не можуть перебувати самі, без нагляду. Це правильна вимога, бо захищає малолітніх від небезпечних ситуацій. Але жінці, що одна виховує дитину і змушена працювати, щоб оплачувати рахунки, потрібно постійно знаходити когось, хто доглядатиме за дитиною, і платити за це чималі гроші. Дуже важливим питанням для держави і суспільства є те, як підтримати жінку в такій ситуації.

– Які ще проблеми порушені у Ваших колекціях?

– У мене є безліч колекцій та близько 170 робіт у кількох стилях – реалістичному, сюрреалістичному, pop-art і neo-folk. Я експериментую зі стилями, працюю з різними матеріалами та винаходжу нові техніки.

Я почала роботу над колекцією, присвяченою Україні – Code “U”. Це абстрактні композиції, створені в стилі neo-folk, елементи якого будуються на основі традиційної української вишивки – cимволи, знаки, системи та унікальні візерунки, що використовуються у вишивці протягом кількох тисяч років. Античні символи перетворені в абстрактні сучасні комбінації і коди за допомогою нових матеріалів та кольорів, з'єднуючи історію і культуру довжиною в декілька тисячоліть.

Колекція Dollar Art – це бачення соціальної, політичної, економічної ситуації та відносин між людьми і грошима. Концепція dollar art – це сюрреалістичний світ, де все довкола - сходи, стільці, парасольки, двері, ділові костюми, окуляри, дерева – створені з доларових банкнот з метою показати вплив грошей на поведінку людини; виявити взаємозв'язок між корупцією і голодом, невіглаством та війною, проблему домашнього насильства, гендерної нерівності та політичні маніпуляції.

– Чи знаходять українські художники підтримку в США?

– Існує дуже велика конкуренція, щоб отримати грант, певну фінансову підтримку або можливість проведення виставки в тому чи іншому закладі. Тим не менш я знаходжу багато програм, націлених на підтримку художників, що походять з Азії чи Південної Америки, проте ніколи не зустрічала жодних програм для українців. Багато талановитих художників з України, з якими знайома особисто, змушені виживати в еміграції, заробляючи на хліб, хоч вони виконують важливу місію культурної презентації України на міжнародному рівні.

Ми зустрічаємося на міжнародних арт-шоу, ділимося думками, новинами, шукаємо способи спілкування та допомоги один одному. Художник не отримує зарплату щомісяця, він витрачає сьогодні – купляє фарби, полотно, інвестує час, матеріали, особисті кошти в картини, які, можливо, ніколи не будуть оцінені, або їх куплять через 10 чи 50 років. Художник часто віддає енергію і не отримує нічого взамін. У той же час його творчість може слугувати сильним інструментом творення іміджу держави.

– Як саме Ви та Ваші колеги підтримуєте Україну?

– Під час Євромайдану я долучилася до онлайн-аукціону, зібрані кошти від якого відправлялися українським солдатам, що втратили кінцівки. Вважаю, що варто продовжувати роботу в цьому напрямку. Я не є багатою людиною, але мені дуже приємно робити такі речі – час від часу жертвувати або картини, або листівки з моїх полотен.

Одну з картин придбав арт-колектор із Лондона. За його словами, для нього дуже важливо було зробити свій внесок у боротьбу українського народу проти російської агресії Путіна. Він сказав, що підтримує український народ, і цією покупкою хотів це показати. Навіть серед росіян є люди, які розуміють усю фальш цієї агресії, всю підлість, все те, що робить Путін, як він убиває нашу націю та українську мову, а також публічні неадекватні виступи російських чиновників щодо української ідентичності та культури. Звичайно, що світ це розуміє, але про це потрібно говорити і ще більше боротися з цим.

Читайте також:

тема

Колись відомий як «Маленький Париж», Бухарест – столиця Румунії, відома своєю багатою історією, яка зливається з сучасною індивідуальністю.
Ступені освіти в Польщі і Україні дуже відрізняються. Наприклад, навчання на ступені Бакалавра (Studia pierwszego stopnia) в Польщі триває 6 семестрів або 3 роки.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.