Жити і навчатись у Франції: цікаві факти від української студентки

Дарина Бузовська у своєму блозі на порталі Студвей розповіла про реалії французької освіти.

Скажу одразу – для мне цей обмін був доволі несподіваним, тому особливих очікувань я не мала. Моєю найбільшою метою було втекти від свого факультету і трішки спростити собі життя. У цьому тексті я розповім про реалії мого життя у французькому місті Ле Ман, бібліотеку, якою я користуюся, студмістечко, у якому живу, і типових французьких студентів, які мене оточують. 

Моє місто

Живу я в місті Ле Ман. Це адміністративний центр департаменту Сарт з населенням близько 150 тис. Воно не дуже популярне серед туристів і не надто вирізняється з-поміж інших французьких міст, але разом з тим затишне і комфортне.

Не знаю чому, але воно нагадує мої рідні Черкаси. Тут так само свіжо і є чайки, щоправда, прилітають вони з океану, а не з Дніпра.

Жителі міста дуже привітні, думаю, це пов’язано з тим, що воно невелике. На окраїнах зі мною нерідко віталися абсолютно незнайомі люди, а в громадському транспорті постійно заводять розмову старенькі, намагаються щось випитати чи розповісти. Також місцевий колорит можна зловити на ринках, яких тут доволі багато. Морепродукти, сири, вино, гірчиця, каштани і артишоки – ось звичний асортимент французького базару. Цікаво, що устриці можуть коштувати дешевше, ніж буряк і за ними утворюються довгі черги.

Я не можу сказати, що місто дуже дбає про пішоходів та велосипедистів, бо тротуари вузенькі, а велосипедні доріжки є далеко не всюди, однак тут багато парків і таких собі галявин паркового типу. Найгірше – це те, що всі парки зачиняються чи не о восьмій вечора і на велосипеді там пересуватися заборонено.

Студмістечко

До центру міста мені 3,5 км і переважну більшість часу я проводжу в студентському містечку. Воно схоже на парк, а ще тут всюди кролики. Вони абсолютно не бояться людей, а вранці всі як один сидять і зачаровано дивляться на схід сонця. Також на всій території студмістечка ловить wi-fi.

Гуртожиток

Гуртожиток знаходиться в 5 хвилинах ходьби від університетських корпусів, бібліотеки, лікарні та зупинки трамваю. Кімнати тут маленькі, всього 9 м2, але з власним туалетом і душем, а якщо пощастить, то ще й з неймовірним видом з вікна.

Цього трохи замало, але як-не-як – це твій особистий простір. Двері на ніч не зачиняються, тому приходь коли заманеться. Все що нагадує про гуртожиток, так це спільна кухня, але таким чином можна познайомитися з іншими. Склад мешканців гуртожитку дуже інтернаціональний і власне французів тут обмаль. Найбільша відмінність між гуртожитком у Франції і в Україні, що тут всі одне з одним вітаються, і кожен прибирає за собою на кухні. І навіть прибиральниці ввічливі та посміхаються тобі.

Умови праці

Коли я жила в українському гуртожитку, постійною проблемою була нестача робочого простору та тиші. Як би там не було, але відсутність особистого столу значно ускладнює навчальний процес. Думаю, всі «гуртожитські» мене зрозуміють. Був читальний зал, але місць там вистачало не завжди і до того ж взимку холодно. Про бібліотеку на моєму механіко-математичному факультеті я взагалі мовчу, бо це просто декілька столів у маленькій кімнатці. Я знаю, що в КНУ ім. Т. Шевченка є велика бібліотека біля Червоного корпусу, але мені туди щонайменше півгодини їхати, тож зізнаюся чесно, я там не була жодного разу за три роки. Моєму щастю не було меж, коли я вперше зайшла в свою кімнату і побачила величезний особистий стіл.

Бібліотека

Як виявилося, кімната не найкраще місце для роботи, тому що там можна відволікатися на чай і перекуси, інколи важко налаштуватися і таке інше. Саме для таких випадків існує бібліотека. Тут є купа столів, повна тиша та неймовірна атмосфера роботи. І ти просто не можеш не працювати, коли всі навколо роблять це.

У нашій бібліотеці три поверхи. На першому адміністрація, автомати з їжею та напоями, книги для дозвілля та нові надходження. До слова, з розважальної літератури є комікси, журнали, газети, романи, книги з кулінарії та ще купа всього.

Також є принтер. Кожен студент має безкоштовний ліміт в 500 копій на семестр. Другий та третій поверхи майже аналогічні за розташуванням, на обох є спеціальні кімнати для роботи в групах, де дозволено розмовляти. Література тут абсолютно різноманітна, за всіма напрямками, що є в університеті й навіть більше. Є величезні ілюстровані книги про мистецтво з глянцевими сторінками, музична література, цілий стелаж для підготовки до тесту TOEFL і все це у вільному доступі. Одного разу я навіть знайшла маленький закапелок з російською літературою.

Кожну книгу можна брати на три тижні, потім повертаєш, ще на тиждень подовжуєш або просто здаєш і наступного дня береш знову. Кількість книг, здається, взагалі необмежена. Одного разу я взяла одразу 10, а викладачі взагалі ледь не мішками їх виносять. З понеділка по четвер бібліотека працює з 8.30 до 20.00, а в п’ятницю і суботу до 18.00.

Типовий французький студент

Майже всі мають свої машини і стоянка біля університету постійно переповнена. Зараз я вже до цього звикла, але спочатку мені було так дивно дивитися на одногрупників з авто. Переважно всі у віці з 18 до 19 років мають права. Я порахувала українських знайомих мого віку, котрі вже мають права і вийшло менше 10.

Всі набагато спокійніше відносяться до навчання, ніж в Україні. Це, звісно, пов’язано з меншим навантаженням, але під час сесії я жодного разу не переживала перед іспитом і завдяки цьому краще концентрувалася на самому завданні.

Французькі студенти не мають зошитів. Всі користуються папками і вкладають туди листочки з лекціями. А ще тут певний культ оформлення конспекту.

Хлопці і дівчата мають пенали з кольоровими ручками, маркерами та коректорами. Мої українські одногрупники не завжди ручку мають, а пенали є лише в кількох дівчат. Під загальним впливом я і сама цим захопилася, купила набір маркерів та кольорові ручки. Мої конспекти стали по-справжньому зрозумілими та читабельними. І це та проста річ, яку може дозволити собі кожен український студент.

Читайте також:

тема

Колись відомий як «Маленький Париж», Бухарест – столиця Румунії, відома своєю багатою історією, яка зливається з сучасною індивідуальністю.
Ступені освіти в Польщі і Україні дуже відрізняються. Наприклад, навчання на ступені Бакалавра (Studia pierwszego stopnia) в Польщі триває 6 семестрів або 3 роки.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.