Як українcькі мандрівники розгадували таємниці Мачу-Пікчу

Щоденно це доколумбове поселення інків відвідує дві тисячі туристів

Не даремно у туристичних колах, перефразовуючи відому приказку, жартують: побачити Мачу-Пікчу і померти. Й справді, одне із сучасних Семи Чудес світу стало чи не найвідвідуванішим місцем Південної Америки. І навіть складна та небезпечна дорога не спиняє мандрівників.

Це місце притягує перш за все своєю загадковістю. Як інки змогли збудувати місто із каменю так, що воно не руйнується ще з ХV століття? І це в країні, де ледь не щороку стаються землетруси, а дороги нищать зсуви. Що ж насправді тут було - військова фортеця, літня резиденція чи астрономічна обсерваторія?

Як інки взагалі змогли дістатись сюди, занурившись вглиб диких та небезпечних Анд? Щоб хоч трохи розгадати секрети Мачу-Пікчу, вирішили пройти шляхом давніх племен і ми.

...Подивившись прогноз погоди та обравши один сонячний день з-поміж десятка дощових, придбали два квитки для відвідин давнього поселення племені інків. Вартість одного - 43 долари або 142 солі в перуанській валюті. Купувати квитки потрібно завчасно. Коли брали за тиждень наперед, то з двох тисяч, які можна продати на один день, залишилось лише менше десятої частини.

Ну що ж, квитки є, наплічники спаковано, час думати, як дістатись до Пуебло Мачу-Пікчу - села, яке розташоване фактично у підніжжі давнього міста інків. Є лише один комфортний спосіб - поїхати потягом, але один квиток (увага) коштує від 150 до 400 доларів.

Вирішили обрати інший: значно дешевший, менш комфортний і найбільш популярний серед мандрівників. Спершу треба їхати кількома місцевими маршрутками "колектіво" звивистою гірською дорогою, відомою великою кількістю аварій. До речі, на нашому шляху таки не обійшлось без ДТП.

Автобус з туристами постраждав від каменюки, яка впала на нього. Через те він ледь не злетів у прірву.

За 12 кілометорів до села Мачу-Пікчу, що у підніжжі однойменного давнього поселення інків, автомобільна дорога завершується. Починається піша частина маршруту - стежина, встелена дрібним камінням, вздовж бурхливої річки Урубамба та залізничної колії.

Ми дістались до неї вже надвечір і разом з кількома десятками інших туристів йшли до села, підсвічуючи дорогу ліхтариком.

"І як сюди добирались інки? - не раз ловиш себе на думці, озираючись на густі хащі та стрімкі гори довкола.

За більш, ніж дві години трекінгу в темряві ми таки дістались до славнозвісного Пуебло Мачу-Пікчу. Перше, що відчуваєш, коли бачиш це село: різкий контраст. Готелі, ресторани, сувенірні магазини - усе так і блищить дороговизною. Не віриться, що їхали сюди у тісній маршрутці з бабусями, які замість сумок носять на плечах плахти, а коси не стрижуть до старості.

...Готель, у якому поселились, прокидається ще о 4-й ранку. Усі спішать побачити, як над Мачу-Пікчу сходить сонце. Видовище й справді варте того, аби не доспати. Інки обрали для свого міста гірський хребет, звідки відкривається неймовірний краєвид.

"Є різні версії, як в Андах на висоті понад 2400 метрів над рівнем моря, з'явилось поселення, яке ми називаємо Мачу-Пікчу, - розповідають туристам гіди. -Найпоширеніша: місто створив правитель Пачакутек приблизно в 1440-му році. 1532-го люди покинули його, однак як саме - невідомо. Іспанцям, які вторглись в Імперію інків, не вдалось дістатись до Мачу-Пікчу - завдяки цьому місто вціліло.

Вражає, та століттями світ не знав про існування древнього поселення. Поки у 1911-му американський дослідник Хайрам Бінгем не дістався сюди. Він ходив довкола, питав місцевих, чи, бува, немає чогось цікавого неподалік. Якийсь хлопчина за мінімальну винагороду пообіцяв показати досліднику щось незвичайне. Бінгем дав хлопчику один соль, а через кілька годин опинився на руїнах Мачу-Пікчу.

До речі, назву Мачу-Пікчу, що у перекладі означає "стара вершина", придумав першовідкривач, а як насправді називалось місто - також невідомо".

Слухаючи гіда, ніяк не вдається зрозуміти, як у ХV столітті племена інків змогли збудували фактично з нічого таку кам'яну велич. Житлові будинки, складені, ніби конструктор з ідеально рівних деталей, тераси для вирощування зернових, храм на честь сонця, судилище, кам'яні дзеркала, у яких завжди є вода, і видно твоє відображення...

А ось - сонячний годинник, роль якого виконував камінь, що у різну пору дня відкидав тіні різної довжини. За цим інки й визначали час.

Перуанці, як нам розповіли, вірять, що природа не може зруйнувати Мачу-Пікчу, навіть навпаки - місто збереглось саме завдяки тому, що вона не раз зіграла з туристами злий жарт.

Пригадують, наприклад, як через зсув грунту тут застрягли три тисячі мандрівників, аж поки їх не евакуювали на вертольотах. Місцеві вважають, що в такий спосіб природа відлякує від цього рукотворного чуда тих, хто може йому зашкодити.

Побачивши Мау-Пікчу на власні очі, також починаєш вірити у те, що якась вища сила оберігає творіння інків. Так це чи ні, насправді ніхто не знає. Адже таємниць Мачу-Пікчу таки годі розгадати.

Юлія ЛОЗИНСЬКА

Фото Юлії ЛОЗИНСЬКОЇ та Павла ЛОЗИНСЬКОГО

Читайте також:

тема

Попереду травневі вихідні, які дозволять усім нам трішки відпочити від міської метушні.
Багато людей за межами Канади задаються питанням: "Як отримати канадське громадянство?".

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.