Як українці в джунглях розбагатіли

Обробляючи землю за дідівським методом, вихідці з Волині, Галичини та Полісся стали однією з найбагатших діаспор Латинської Америки

У той час, як селяни в Україні перестають садити поля та вирощувати худобу, у далекому Парагваї, який туристи часто називають "дірою", українці зуміли стати найзаможнішою діаспорою саме завдяки роботі на землі. Емігранти з Волині та Полісся за 90 років збудували на місці непролазних хащів найбагатший регіон
країни, в якому мріють жити навіть мешканці столиці та сусідніх держав. Цим українські люди, які прибули сюди з однією валізою, стали відомими на весь континент!

"Мої батьки з Волинської області, а потрапили до Парагваю 1938-го, коли мала всього 4 роки, - розповідає пані Галина Вечорко, що живе нині в місті Енкарнасьон, провінції Ітайпу, в якій і зосереджена українська громада. Попри те, що з часу свого
дитинства вона ніколи не була на батьківщині, чудово знає українську мову, якої навчила і своїх дітей, що народились вже за океаном.

- Атлантику ми перепливали на кораблі. Три довгих місяці. Втікали тоді від війни, про наближення якої активно говорили. Брали з собою найважливіші речі - і світ за очі. Коли ж війна почалась, кораблі емігрантами вже не випускали. Їх просто топили".

Чому українці обирали саме Парагвай? Ця країна у той період відкривала двері усім іноземцям. На той час в Парагваї вже сформувалась велика діаспора японців. Припливали сюди й з Німеччини. Саме японці, українці та німці сьогодні - три
найбільші діаспори Парагваю.

Емігрантам тоді без проблем давали землю вздовж річки Парана, через яку проходить кордон Парагваю з Аргентиною. На цій землі люди мали право будувати будинок, садити город. Ділянку відмірювали так: від 50 до 200 метрів на узбережжі, а далі - скільки розчистиш від густої рослинності, стільки й буде твоїм. Тільки от на землі цій не було ні доріг, ні навіть протоптаних стежок. Однак українці зуміли розчистити джунглі та стати там повноправними господарями.

"Наші батьки побачили, що земля ця родюча. Й одразу почали займатись тим, що найкраще вміли: сільським господарством, - каже Євгенія Баран, внучка емігрантів. -- Донині всі парагвайські українці, де б вони не працювали, мають городи та сади".

Українці називали свої поселення в Парагваї "Нова Волинь", "Тарасівка", "Богданівка", "Нова Україна". Щоправда, ці назви так і не стали офіційними. Зберегалсь донині лише "Нова Україна" (Nueva Ucrania) - так називається окраїна села Капітан Міранда.

Перший українець оселився в Парагваї 1927 року. Сьогодні діаспора налічує 15 тисяч осіб, з поміж яких - успішні бізнесмени, фермери, чиновники. З українською громадою радяться навіть місцеві посадовці при прийнятті важливих для міста рішень.  

Цікаво, що батьки українців забороняли своїм, народженим вже у Парагваї дітям, одружуватись з місцевими. Більшість сімей тут: це пари, де і чоловік і дружина родом з України. Щоправда, сучасні парагвайські українці цього правила вже не дотримуються.

 

Гуляючи вулицями Енкарнасьона, одну за одною помічаєш вивіски з українськими іменами чи прізвищами. Тут тобі і кафе "Іван-бургер", і "Чіпа-Іван", і мережа м'ясних магазинів "Студенко", і фруктові соки, на яких красується українське
"Троцюк".

Родина останніх, яка вирощує овочі, фрукти та зернові, вважається найзаможнішою в країні. Троцюки, до речі, власники й одного з найвпливовіших банків Парагваю: "Банко Регіональ".

Вихідці з наших земель мають у Парагваї власні авдокатські компанії, автозаправки та компанії з вантажних перевезень, володіють сотнями тисяч гектарів полів, де вирощують рис та сою. Поголів'я корів на фермах українських родин також налічує сотні тисяч.

Більшість працюють на себе, займаються власною справою. Адже в Парагваї немає перешкод для створення власного бізнесу. Реєстрація підприємтсва не забирає зусиль. Розпочати свою справу можуть навіть ті, хто не є громадянином, а просто має право на проживання.

І кого не спитаєш, як вам вдалось так розбагатіти у цій країні, відповідають: обробляючи землю!

Корінні парагвайці, яких українці називають лінивими, часто стають фактично заробітчанами в наших людей: їх беруть прибиральниками, охоронцями, ремонтниками. До прикладу, за приміщенням української "Просвіти" пильнує сім'я гуарані (корінне плем'я цих територій).

У домі родини Івасютин, яка запросила нас на вечерю, працюють дві покоївки, також корінні парагвайки. Кожній платять по 200 доларів на місяць. Українська сім'я також забезпечує "наймичкам" (саме так вони називають покоївок) медичне обслуговування та харчування.

Будинок Івасютиних має сім квартир. В одній із них вони мешкають самі. А решту здають в оренду. Є в Івасютиних і помешкання в прикордонному місті Сіудад дель Есте. В гаражі нащадків українських емігрантів - чотири авто. Останнє з них пан Андрес подарував собі з нагоди виходу на пенсію - черону BMW Х6. Такі статки в українських родинах - не рідкість і не дивина.

"У нашому регіоні мінімальна зарплата 350 доларів, але люди, котрі мають українське коріння не живуть на мінімальну зарплату, - розповідає, пригощаючи національними парагвайськими стравами, пан Івасютин. - Мої друзі, наприклад, займаються виготовленням ковбас на продаж, вирощують зернові, кожен має свою справу.

Завдяки невтомній праці українські діаспоряни далеко не бідняки. А приїхавши в Україну, то й взагалі чуються ще багатшими. Адже для нас українські ціни дуже низькі".

Андрес Івасютин працював багато років на найбільшій у світі ГЕС - "Ітайпу". Гідроелектростанція спільна для Бразилії та Парагваю. Туди відбирають лише найкращих фахівців. Зарплати на ГЕС найвищі в країні, й пенсії - відповідно. Скільки саме, пан Івасютин не хвалиться, однак уже з того, як заможно він живе, все зрозуміло.

В Україні Івасютин з дружиною побували відносно нещодавно. Щоправда, лише у теплу пору, а мріють поїхати ще взимку, щоб побачити сніг. Дивуються, що українці не мають безвізового режиму із країнами Європи. Адже з парагвайським паспортом навпаки можна вільно їздити в європейські країни.

Зустріч з Батьківщиною справляє на парагвайських українців дуже сильне враження. Та не лише позитивне. "Заболіло", - так кажуть вони, коли пригадують українські села. Діаспора в Парагваї, основним джерелом доходів якої є саме робота на землі, дивується: чому люди відмовляються садити поля, розводити корів та свиней і покидають рідні села.

"Неприємно й інше. Так мало людей в Україні розмовляють українською! - каже Євгенія Баран, член української "Просвіти" в Енкарнасьоні. - Коли вітались чи запитували щось по-україньски в Києві, то нас не розуміли. Чому ми, народжені в Парагваї, вміємо говорити, а у вас, в Україні, - ні?"

Не знаходжу, що відповісти. Більшість українських парагвайців не були на батьківщині. Ніхто з них не відвідував українську школу. Та вони знають свою історію, мову, співають українських пісень та готують традиційні українські страви.

Щонеділі всі діаспоряни гуртуються довкола українських церков: православної, серед парафіян якої близько 100 сімей та греко-католицької, до якої ходять більше трьох тисяч осіб.

В Енкарнасьоні, до слова, є й Російська Православна Церква, однак назва її написана... українською мовою! Та що там казати, українська тут така популярна, що навіть японець, видаючи нам решту в магазині, сказав на прощання: "Дякую!" А в місцевому Католицькому університеті цьогоріч відкриють курс української
мови, оскільки чимало охочих вивчати її фахово, поки не мають такої можливості.
                              
Йдемо на центральну площу Енкарнасьона. Тут розташований пам'ятник Шевченкові та меморіал Голодомору. На площі часто відбуваються мітинги української діаспори проти російської агресії в Україні.

Поруч - церква святого Юрія, єдина в Південній Америці православна церква Київського Патріархату.

"Я почав служити у Парагваї з 2007 року, - зустрічає на подвір'ї храму отець Анатолій Яремко, парох, який родом із міста Долина Івано-Франківської області. - Коли погодився перебратись до Енкарнасьона, то отримав два тижні на збори та два квитки. Зворотнім так і не скористався. Сьогодні тут живуть і мої діти та
дружина".

Літургію отець Анатолій відправляє і українською, і іспанською. Мову, як розповідає, вивчив уже в Парагваї.

"Я не знав іспанської, коли сюди приїхав. Ніколи її не вивчав, - каже священик. - Добре пригадую своє перше вінчання на тоді ще цілком чужій для мене мові. Українка брала шлюб із місцевим хлопцем. Напередодні кілька ночей зубрив іспанський текст. Вивчив. Вінчаю й розумію: щось не те. Люди активно
переглядаються та тихенько хіхікають між собою.

Вже після служби довідався, чим так розсмішив парафіян. Переставивши місцями всього лиш дві букви в ісанському слові я сказав: нехай ваша сім'я буде такою міцною, як ліванські свині(cerdos). Йшлось про ліванські кедри (cedros)".

Отець Анатолій не живе за кошт громади, як це буває в українських церквах. Він заробляє на життя вантажними перевезеннями. Тобто, як і більшість українців Парагваю, має власну справу.

Те, що збирають на тацю в парагвайській українській церкві, йде лише на утримання храму. А суми потрібні немаленькі. На комунальні послуги, наприклад, витрачають триста доларів щомісяця. Найбільше - на електроенергію, адже в церкві, як і зрештою в кожному парагвайському домі, постійно працює кондиціонер.  

Останній день в Енкарнасьоні ми провели з родиною Павла Вечорка, українського парагвайця у третьому поколінні. Працює чоловік також сам на себе, має компанію, яка виготовляє бетонні труби. Його сім'я, яка приїхала сюди майже 90 років тому, також стала на ноги саме завдяки сільському господарству. 

Щоб вразити гостей, чоловік приготував традиційну святкову страву Парагваю - асадо, запечене на вогні м'ясо, яке щедро посипають спеціями.

Дружина Євгенія зварила маніоку - парагвайську картоплю, яка, до речі, нічим не програє нашій "бульбі". Тут з нею й вареники ліплять, й до борщу додають.

Після смачного обіду пан Вечорко пригадує молодість, бере акордеон та грає нам "Ти ж мене підманула".

У його мами, яка приїхала сюди ще зовсім малою, пробиваються сльози, коли тихенько співає з нами. В Україні вона не була з 4-х років.

Проводжаючи нас на автобус, нові парагвайські друзі, передають теплий привіт всім своїм землякам. А про секрет успіху вкажуть: він у вас під ногами, обробляйте землю!..

А що ви знаєте про Парагвай?

*Клімат регіону Ітапуа, де оселились українці - сприятливий для  сільського господарства. Довкола все зеленіє. Люди вирощують сою, рис, кукурудзу. У садах українців рясно родять апельсини, манго та маракуйя! Урожаї овочів та фруктів настільки високі, що продукцію з Парагваю експортують у сусідні Аргентину та Бразилію.

*Середня температура тут - 40 градусів вище нуля. Клімат вологий, у дощовий сезон річка Парана розливалась настільки, що будинки на її узбережжі плавали. Щоб позбавити громадян таких незручностей, їх переселили подалі від берега. Будинки знесли, а з узбережжя зробили широку прогулянкову ділянку. Українці, яких переселили розповідають, що замість старих хат, в яких вони жили на узбережжі, їм дали новісінькі та ще й матеріальну винагороду за переїзд!

*У пошуках кращого життя до Парагваю приїздять і сучасні українці. Щоправда, діаспора не надто привітно їх приймає. А все тому, що з десяток українських емігрантів сучасності вже встигли обшахраювати місцевих. Нечесних і лінивих людей тут не шанують. 

*Відкриття пам'ятника Шевченку в Енкарнасьоні стало подією державного значення. На церемонії був присутній парагвайський диктатор Альфредо Стресснер разом з іншими представниками уряду. 

*Серед вихідців з України - не лише успішні бізнесмени, а й поважні чиновники. Зокрема, у місті Фрам - мер з родини українців. Так само українка сьогодні працює в Міністерстві охорони здоров'я Парагваю.

*Парагвайська валюта - одна з найслабших на південно-мериканському  континенті. Один долар США коштує 5600 гуарані. Туристу тут легко стати мільйонером!

*Обмінники в Парагваї переважно вуличні. Міняти гроші у таких людей рекомендують навіть поліцейські. На вихідних вони обмінюють гроші за геть невигідним курсом, користуючись з того, що всі банки зачинені.

*Парагвай - двомовна країна. Тут усі вивчають в школі іспанську та мову корінного племені гуарані.

*Парагвай відомий своїми легкими кредитами на побутову техніку. Телевізор чи холодильник можна взяти в магазині без попереднього внеску і без відсотків.

*Найбільша біда Парагваю - москіти. Цьогоріч в країні просто таки епідемія вірусу денге, який спричиняє лихоманку і може навіть призвести до смерті. Щоб комарі не кусали, всі користуються репеллентами.

Юлія ЛОЗИНСЬКА,

Фото Юлії ЛОЗИНСЬКОЇ

Реклама

Читайте також:

тема

Актуальне порівняння німецьких підприємств на інтернет-платформі Kununu показало, на яких підприємствах співробітники задоволені своєю зарплатою. За результатами дослідження стал
Економити на товарах та послугах у Німеччині можна цілий рік. Потрібно просто знати деякі хитрощі.

новини

13:35
Uber оголосив про припинення роботи в Барселоні.
13:24
Витік газу стався у квартирі багатоповерхового будинку. Загинуло семеро людей.
22:58
У трьох штатах через негоду оголосили режим надзвичайного стану.
20:25
Одна людина загинула, ще 6 дістали поранення.
20:19
На узбережжі Франції знайшли декілька подушок від сидінь літака Piper Malibu, який зник над Ла-Маншем 22 січня.
17:35
Американський регулятор навряд чи ризикне підвищити ключову ставку.
07:57
У Північній Ірландії ураган "Доріс" став причиною отриманих ушкоджень декількох дерев на алеї, де знімали відомий серіал "Гра престолів".
07:36
Відео, на якому видно момент вибуху в житловому будинку у Гаазі, що стався в неділю, 27 січня, з'явилося в Інтернет.
07:12
У китайській провінції Хунань стратили чоловіка, якого засудили за вбивство 15 осіб.
00:48
Директор Нацрозвідки США Ден Коутс у вівторок, 29 січня, заявив, що напружені відносини між Вірменією та Азербайджаном через ситуацію навколо Нагірного Карабаху здатні стати причиною великомасштабного конфлікту, до якого може бути залучена і Росія.
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.