"Переконати японців, що борщ - страва українська, було завданням №1" — український кухар в Японії

Людмила Кавагучі (Плис) родом з Житомира, та вже шість років живе в японському місті Токай. У цій далекій країні жінка стала кухарем та готує українські страви для японських ресторанів. 

Що найбільше смакує японцям та як живеться нашій землячці у Країні Сонця, що сходить?

- Я ніколи не думала про те, що буду жити в іншій країні, - розповідає СВІТUA Людмила. -  До Японії ж вперше потрапила 12 років тому, разом з танцювальним колективом приїхали працювати за контрактом.  

Як тільки вийшла з аеропорту, то відчула, що дуже далеко від рідної домівки. Усе тут було іншим, навіть повітря. Пригадую також, як мене вразили японські дороги, що виглядали, наче з комп'ютерної гри: чистенькі, з розміткою ніби в два-три поверхи.

Звісно ж, Японія сподобалась, і хотілось подивитись тут все! Щоб познайомитись із нею ближче, треба було вчити мову. Це нелегко.  Однак потроху я почала розуміти, і мене почали розуміти. Зауважу, що мову я вдосконалюю досі.

- У Японії ви зустріли і своє кохання...

- Так, коли познайомилась із своїм теперішнім чоловіком, то вже трохи розуміла японську мову. Після закінчення робочого контракту я поїхала додому, а він одразу ж зібрався за мною в Україну, аби просити руки. І таки приїхав: при тім, що не розумів тоді ні англійської, ні тим паче української мови!

Україна йому дуже сподобалась. Адже тут відпочиваєш душею від японської метушні, як він мені казав. Коли прийшов час повертатись, то не хотів в Японію. Переносив виліт на один тиждень, потім ще на другий...

Тепер, коли літаємо в Україну, то обов'язково відвідуємо цікаві місця нашої держави. Цьогоріч були в Дубненському замку, Луцькому замку та в тунелі кохання в Клевані. Останній, до речі, дуже відомий в Японії як найромантичніше місце світу! Японці навіть кінострічку про це зняли.

- Як було на перших порах у цій далекій країні?

- Ми з чоловіком живемо у місті Токай. Коли переїхала туди, то виявилось, що я тут одна європейка... Спершу було дуже важко.  Однак на допомогу мені прийшли знайомі японські жінки:  запропонували взяти участь у Фестивалі іноземців та представити свою країну.

Мене ця ідея вельми потішила,  і я почала готуватись. Про Україну тоді японці мало що знали: мабуть, лише про Чорнобиль та Тунель кохання в Клевані.

До нашого намету виявляли неабиякий інтерес. З того часу, а це з 2013 року, завжди беру участь у щорічному Фестивалі іноземців, куди запрошую українців з ближніх
регіонів Японії.

- А як розпочалась в Японії ваша кар'єра кухаря?

- Спершу мені запропонували спробувати себе у проекті "Шеф одного дня". Потім місцевий ресторан звернувся з пропозицією провести у них "Місяць українських страв". Головними в меню були голубці, картопляне пюре, салат з кропом і оцтом. Коли я зранку прийшла на відкриття, то була вражена - вхід в ресторан і всі вікна прикрасили українськими стягами!

Кафе при мерії надавало мені приміщення  на весь день. Потрібно було готувати обіди - щонайменше 20. І хоч я не мала кулінарної освіти, та, як і кожна українка, вмію готувати українські страви, тому й взялась за це. Мені хотілось щонайбільше людей залучити до української культури, а  це був шанс!

Пригадую, до слова, як стало прикро, що японці вважали борщ суто російською стравою. Переконати їх, що він належить до української кухні стало завданням номер один!

 

- Які українські страви японці найбільше полюбляють?

- Борщ, голубці, холодець, вареники, чорний хліб, пампушки з часником - усе це японцям дуже подобається! До смаку також страви з кропом: у Японії дуже рідко продається ця рослина, тож я привожу його засушеним з України. Іноді, до речі, можна купити й свіженький, адже деякі українки вирощують його тут, у Японії.

Буряк, що цікаво, можна придбати в інтернеті, правда ціни на нього трохи кусаються. Тому я і його привожу з України. Родичі допомагають: заготовляють буряк та  кріп зазделегідь.

- Чи часто буваєте в Україні?

- Їздити додому щороку не виходить. Треба підлаштовуватись під дітей - до графіку їхніх канікул у дитсадку та школі. В Японії вони розпочинаються з 20-х чисел липня. А ще у мене немає літньої відпустки на роботі, брати вихідні - не бажано.

-  А чи є для ваших дітей можливість навчатись української мови?

- Є школа для українських дітей, однак вона - в Токіо. Тож, найкраща школа для моїх - це поїздка в Україну. Старший син Даніїл, до слова, навчався до 5-го класу в український школі, однак тепер, без постійного спілкування, забуває мову. Менша ж дочка Катерина-Рена розуміє українську, однак говорити починає тільки після відвідин України. Часом, до речі, вона хитрує. Як я за щось насварюсь, одразу ж балакати по-українськи починає. Знає, що моє серце розтане. 

- Людмило, а які японські традиції вас найбільше вразили?

- Цікаво, що в Японії за старенькими батьками повинні піклуватись не доньки, як у нас, а сини. Особливо, старший син.

А також вразила японська традиція прийняття ванн. Її набирають один раз і для всієї родини. Миються всі по черзі, однак (!) в одній і тій самій воді. Спершу, звісно, змивають з себе бруд під душем.

Багато японок не зливають воду, а використовують її для прання. Для цього кожна пральна машина має кнопку "використання води з ванної" і обладнана шлангом з фільтром. Ось так економлять японці.

- А як живе українська громада Японії?

- Майже всі зустрічі українців проходять в Токіо , Осаці або Йокогамі. Проводимо  фестивалі української культури, паради у вишиванках. Діє українська школа для діток "Джерельце". Є в Японії майстрині з розпису писанок, виготовлення ляльок-мотанок. Можна навіть навчитись традиційної української вишивки. Діє в Японії й українська Церква.

- Скоро - День Незалежності. Як будете його відзначати?

- Так склалося, що доля занесла на край світу, але перебуваючи тут, в Японії, ми, українці, не перестаємо любити і поважати свою країну. І намагаємось щось робити для Батьківщини.

Цього року до Дня Незалежності вирішили організувати Парад у вишиванках. В Японії вже і раніше проходили такі заходи, але в Токіо. Цьогоріч буде в місті Наґоя, яке за кількістю населення займає четверте місце в Японії.

І хоча українців тут не багато, до нас із задоволенням приєднаються наші знайомі та друзі - тож на параді будуть і японці в вишиванках.

Юлія ЛОЗИНСЬКА

Реклама

Читайте також:

тема

В українців, які мешкають у Німеччині, подекуди виникають обґрунтовані запитання юридичного характеру щодо свого статусу, реалізації своїх прав та можливостей.
Останні кілька місяців Департамент поліції та прикордонники у співпраці з Податково-митним департаментом та Інспекцією з праці проводять рейди на будівництвах Естонії. І кожного

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.