Найвизначніший чеський та словацький україніст святкує у Братиславі 100 років

7 Листопад, 2016 - 15:32

Цими днями у Братиславі відзначає сто років найвизначніший чеський та словацький україніст д-р Микола Неврлий (Mikuláš Nevrlý), академік Національної академії наук України, пише Закарпаття-онлайн.

Він народився 15 листопада 1916 року в Ростові-на-Дону в родині чеського емігранта Ярослава Неврлого – філолога, та галицької українки Ольги, уродж. Рудницької – вчительки, депортованих туди російською військовою владою (як потенційних ворогів Росії) із Західної України на початку Першої світової війни. Наприкінці війни сім’я Неврлих переселилася у Східну Україну. У Харкові батько працював учителем середніх шкіл та перекладачем наркому освіти Миколи Скрипника, а син вчився в автошляховому технікумі. У часі голодомору і політичного терору 1933 року сім’ї вдалося переселитися до Чехословаччини.

Опинившись на Закарпатті, батько – автор першого підручника української мови з фонетичним правописом (Граматика української мови у двох частинах. – Ужгород, 1937, 1938) – викладав українську мову в Ужгородській дівочій учительській семінарії. Син Микола 1935 року поступив у п’ятий клас Ужгородської державної гімназії, де його учителями та наставниками стали Іван Панькевич, Володимир Бірчак, Андрій Алиськевич та інші українські патріоти. Після окупації Карпатської України угорською армією в березні 1939 року угорська влада батьків та сестру депортувала в Чехію, а Миколу арештувала. З великими труднощами батькові через протекторатні органи вдалося визволити сина із в’язниці.

Склавши матуральні курси в Ярославській українській гімназії (Польща), Микола на початку серпня 1940 року  поступив на славістичний відділ німецького Карлового університету в Празі (усі чеські вузи були німецькою владою закриті), а паралельно там же вчився на філософському факультеті Українського вільного університету. В УВУ його професорами стали: Олександр Колесса, Августин Волошин, Іван Мірчук та ін.

І Карлів університет, і Український вільний університет він успішно закінчив навесні 1945 року. Післявоєнна чехословацька влада не визнала дипломи цих університетів, і М. Неврлому довелося повторити весь курс навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі, який він успішно закінчив у 1948 році. 

Оскільки він відмовився вступити до комуністичної партії, місця у Празі для нього не знайшлося. Він повернувся до батьків у Чеське Будєйовіце, де викладав російську мову в середній школі. Там він одружився з чешкою Лібушею Тесаржіковою, яка згодом бездоганно оволоділа українською мовою та стала вірною супутницею його життя і досі зразково дбає про свого сторічного чоловіка. 24 серпня 1949 року в них народилася дочка Оля.

У Чеських Будєйовіцях (пізніше у Брно) М. Неврлий заснував та очолив гурток перекладачів з української літератури. Переклади членів гуртка, поповнені перекладами празької групи перекладачів, очолюваної Орестом Зілинським, увійшли до антології української поезії „Vitězit a žit“ (Прага, 1951). Це була перша, а щодо кількості представлених поетів і досі не перевершена антологія української поезії в перекладі чеською мовою. У ній подано 204 вірші 52 поетів від найдавніших часів до кінця 40-х років ХХ століття. 

У 1950 році М. Неврлий у Брненському університеті захистив докторську дисертацію на тему „Життя і творчість Івана Франкаˮ, здобувши за неї титул доктора філософії (PhDr.). З того часу франківська тематика стала провідною в його науковій діяльності. Він їй присвятив низку статей та чеськомовну монографію „Іван Франко – український поет-революціонерˮ (Прага, 1952; друге вид. 1958).

У кількох десятках праць досліджує він життя і творчість Т. Г. Шевченка. Окремими книжками вийшли: „Безсмертний Шевченкоˮ (Пряшів, 1954) та словацькою мовою – „Taras Ševčenko – revolučný básnik Ukrajinyˮ (Bratislava, 1960).  

Коли на початку 50-х років Пряшівщина вступила на шлях т. зв. „українізаціїˮ, М. Неврлий одним із перших нав’язав співпрацю з тутешніми українськими установами. У 1956 р. він переселився із Брно у Братиславу, де у Наукового-дослідному інституті педагогіки укладав програми та підручники для українських шкіл Пряшівщини та брав участь у літніх курсах рекваліфікації вчителів.

У 1963 р. його було прийнято на роботу в Інститут словацької і світової літератур Словацької академії наук у Братиславі. Там він 1965 року видав покажчик „Бібліографія словацьких українознавчих праць (1945-1964)ˮ, який охоплює 2117 позицій. У 1966 р. захистив дисертацію „Українська радянська поезія 20-х роківˮ на звання кандидата філологічних наук (CSc.).

У другій половині 60-х років, використовуючи тимчасову політичну „відлигуˮ, М. Неврлий опублікував цілу серію ґрунтовних статей про аванґардні течії в українській літературі 20-х років: футуризм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм і т. д.; про репресованих українських письменників („Розстріляне Відродженняˮ) та письменників, що з різних причин опинилися в еміграції. Ці теми в Радянському Союзі та Чехословаччині були під суворою забороною. Про них невільно було навіть згадувати.

Тоді ж він упорядкував і видав комплексні художньо-дослідницькі зібрання творів Богдана Ігоря Антонича „Перстені молодостіˮ (Пряшів, 1965) та Дмитра Фальківського „Ранені дніˮ (Пряшів, 1969), які в Радянському Союзі були теж „на індексіˮ.

М. Неврлий в атмосфері демократичних процесів у Чехословаччині другої половини 60-х років по-новому глянув і на твори відомих українських радянських письменників М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана та інших. 

У часі т. зв. „застоюˮ в Радянському Союзі і „нормалізаціїˮ у Чехословаччині (70-80 роки) його доступ на сторінки видань України та українських видань Чехословаччини був обмежений. У рамках політичних чисток з роботи у Словацькій академії наук його відправили на передчасну пенсію. Майже чотири роки він працював над „Словацько-українським словникомˮ Петра Бунґанича (Братислава, 1985) без того, щоб претендувати на співавторство. 

Переломним у його житті став 1987 рік, коли під час горбачовської „перебудовиˮ та „гласностіˮ і в Україні почали заповнювати „білі плямиˮ в літературі. Микола Неврлий один з перших почав популяризувати в Україні творчість письменників української політичної еміграції, публікуючи в наймасовішому українському журналі „Українаˮ серію статей зі спогадами про О. Олеся, Є. Маланюка, О. Бурґардта (Юрія Клена), О. Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він опублікував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І. Мацинського тощо. 

У 1991 році з’явилася в Києві його монографія „Українська радянська поезія 20-х роківˮ. Це була його кандидатська дисертація, яка заради свого новаторського змісту пролежала в рукописі 25 років. 

Слідом за цією „ластівкоюˮ в тому ж 1991 році. М. Неврлий опублікував у Пряшеві дальші дві унікальні новаторські книжки – зібрані твори двох визначних поетів-емігрантів: „Земна мадоннаˮ Євгена Маланюка та „Цитаделя духаˮ Олега Ольжича. Обидві книжки спричинилися до перевидання творів цих письменників в Україні. 

Наприкінці 80-х років відновилася співпраця М. Неврлого з пряшівською українською пресою („Дукляˮ, „Нове життяˮ, „Дружно впередˮ). З того часу на сторінках цих часописів він опублікував кілька десятків статей. Згодом його було прийнято в члени Спілки українських письменників Словаччини  та Асоціації україністів Словаччини. Членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка він є з 1990 року.

У 1994 році при фінансовій допомозі західної української діаспори Асоціація україністів Словаччини видала в Києві його монографію „Олександр Олесь. Життя і творчістьˮ. У тому ж 1994 році у Києві М. Неврлий опублікував збірник віршів та прози свого празького друга із студентських років Богдана Беднарського „Шляхетне серцеˮ. У 1995 році у Києві під упорядкуванням М. Неврлого з’явилася антологія віршів 12 поетів т. зв. „празької поетичної школиˮ – „Муза любові й боротьбиˮ, а 1998 року там же побачив світ збірник творів його особистого друга з періоду „похідних групˮ Михайла Ситника „Катам наперекірˮ .

Значним відкриттям для України був упорядкований М. Неврлим щоденник словацького церковного та суспільно-політичного діяча Данієла Крмана з його подорожі до шведського короля Карола ХІІ у Полтаву (1708-1709 рр.), в якому важливе місце займають відомості про тодішні воєнно-політичні події в Україні, зустрічі автора з гетьманом Іваном Мазепою, запорозькими козаками, про Полтавську битву 1709 року тощо. (Д. Крман. Подорожній щоденник. – Київ, 1999). 

З ініціативи М. Неврлого на Слов’янському острові в Празі у 1956 році була встановлена пам’ятна дошка Івану Франкові; 1990 р. – пам’ятник Т. Шевченкові в Братиславі; 1999 р. – пам’ятник Данієлу Крману на полі Полтавської битви під Полтавою (разом із зятем Григорієм Булахом); а 2002 р. – меморіальна дошка Григорію Сковороді у Братиславі.

У 2001 році Державна наукова бібліотека у Пряшеві видала бібліографічний покажчик Адели Файбікової „Микола Неврлийˮ, який містить 905 бібліографічних позицій, в тому числі 41 книжкову публікацію. З того часу його бібліографія поповнилася десятками нових праць.

Слід підкреслити, що найвизначніші свої підсумкові роботи М. Неврлий опублікував на 93-ому та 98-ому році свого бурхливого життя. Це монографія „Ivan Franko. Život a dieloˮ. (Prešov, 2009;  співавтор Мирослав Даніш  та „Encyklopédia ukrajinskej literatúry a kultúryˮ (Sladkovičovo, 2014). Остання книга у 133 статтях М. Неврлого, публікованих словацькою, чеською, польською, німецькою та англійською мовами, знайомить словацького читача з найвизначнішими представниками української літератури і культури та їх творчістю.

 Незалежна Україна по заслузі оцінила внесок М. Неврлого в українознавство, нагородивши його орденом Президента України „За заслугиˮ 3-го та 2-го ступенів, орденом „Козацької доблестіˮ, ювілейною медаллю Т. Г. Шевченка, медалями „70 років Карпатської Україниˮ та  „300 років Конституції Пилипа Орликаˮ, а у 2016 році – ювілейною медаллю Президента України „25 років незалежності Україниˮ  – „за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбаньˮ. Літературний фонд культури Словаччини нагородив М. Неврлого Премією Івана Франка.

Та, мабуть, найвизначнішим поцінуванням внеску М. Неврлого в українознавство було видання в Україні збірника його слов’янознавчих праць „Минуле й сучаснеˮ (Київ, 2009), в якому подано 129 його україномовних статей, розкиданих у періодичних і неперіодичних виданнях багатьох країн. 

М. Неврлий живо цікавиться й літературою українців Словаччини. У його науковому доробку майже немає письменника чи літературознавця цього регіону, який би пройшов повз його увагу. У збірнику „Минуле й сучаснеˮ він згадував імена 46 літераторів Пряшівщини. Той збірник містить статті М. Неврлого про Закарпаття і Пряшівщину, що виділені в окремий розділ (с. 595-658). Є тут розвідки про майстра української сцени Юрія Шерегія, про тему соборності України в закарпатському фольклорі, про М. Мухина і літературну молодь Закарпаття, літературні портрети Івана Мацинського, Юрія Бачі, Івана Яцканина, Миколи Мушинки тощо. 

Уже цей короткий огляд внеску Миколи Неврлого в українознавство свідчить про те, що в його особі Словаччина та Чехія мають найвизначнішого сучасного дослідника й популяризатора України та її культури за межами України, послідовного продовжувача справи Івана Франка. Є щось символічне між біографіями цих двох людей: у рік відходу з життя Івана Франка прийшов на світ найвизначніший дослідник його життя і творчості за межами України Микола Неврлий.

Нагадаємо, українець отримав одну з найвищих нагород уряду Японії.

Реклама

Читайте також:

тема

Уряд Молдови був серед тих, хто висловив невдоволення новим українським законом про освіту.
Чи подобається вам мандрувати автомобілем? Якщо так - сідайте чимшвидше за кермо й вирушайте у подорож Німеччиною!

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.