"Я дізналася, що таке відмороження кінцівок", – досвід сезонної роботи у Польщі

Дуже часто іноземні працедавці, які заманюють наших заробітчан на сезонні роботи, не дотримуються і йоти обіцяного

Уже нікого не здивуєш тим, що підзаробити у літній період можна з'їздивши на сезонну роботу. Адже зарплати високі і умови проживання повині бути непоганими, Європа усе ж. Та чи так усе насправді веселково, я переконалась на власному досвіді. – пише газета "Експрес".

«Це напевне жарт», – подумала я, коли вперше помітила свою кімнату, яка за сумісництвом була і кухнею, і спальнею, і ванною. Здутий паркет, на стінах почала розмножуватись цвіль, три із чотирьох дерев’яних крісел були обдерті та зламані, а в
старенької газової плити працював усього один пальник. Через нерівності підлоги ще в перший день мені довелось підкладати папір під ніжки старенького столу. Тільки у такому випадку він не хитався. Особливо обережно я поводилась із розеткою. Один різкий рух і  вона уже на зовні.

Із водою мені пощастило більше, з кранів текла і льодяна, і окріп. А про інтернет я могла хіба що мріяти. Мережі у кімнаті також не було, як і туалету. Окрім розташування, у мого санвузлу був ще один недолік – відсутність дверей.

Холодно та сиро – саме так можна охарактеризувати мою горе-кімнату. Та це й не дивно, адже жила я у підвальному приміщенні. А згодом дізналась, що у цих «апартаментах» повинні були виживати ще дві дівчини. На щастя для мене вони таки не приїхали.

Уже перед восьмої я і моя господиня їхали на плантацію, де я й проводила практично увесь свій час протягом майже двох місяців. Працювати доводилось у парі. Окрім мене у різний час робило ще від шести до восьми осіб.

Здорові яблука, я зривала і кидала у відро. Коли воно наповнювалось передавала партнеру і він висипали фрукти у величезні контейнери. Через швидкий темп роботи можливості перепочити у мене не було.

Найважче було після обіду. Коли розслабляєшся, дуже складно продовжувати працювати у попередньому ритмі. Виділених пів години ми звичайно ж відробляли. Їжу ми також брали кожен для себе.

Не давала розслабитись і норовлива польська погода. Якщо у жару ще можна було працювати, то найважче доводилось у мінусову температуру. Тоді не рятувала навіть термобілизна і те що я носила 10 одиниць одягу, не враховуючи три пари шкарпеток. Не працювали ми тільки у дощ.

Що таке відмороження кінцівок я відчула, коли випав сніг. Він  аж ніяк не був перешкодою йти на роботу. Урятуватись від пекучого болю мені допомагали гумові рукавиці, які я одягала поверх двох звичайних. Саме перші не дозволяли воді просочитись крізь тканину.

Найскладніше було перші два тижні. Через невпинний 10- годинний робочий день боліло усе тіло, а особливо спина.  У кінці робочого дня я не рідко не могла підняти навіть ложки, щоб поїсти. Готувала ж я також собі сама.

Свої водні процедури я запам'ятаю назавжди. Адже, коли ще мені доведеться митись у тазику, у якому вміщались лишень мої ноги, а обливалась я з горнятка у яке намагалась набрати помірної води. Опісля кожного такого "прийняття душу" доводилось мити підлогу, але через воду паркет ще більше "здувавася".

Щодо речей, то попрати їх не було можливості. Через низьку температу в кімнаті, вони б просто не змогли висохнути.

«Розумєш?», – саме це слово я чула після кожної адресованої мені фрази. Мовний бар’єр – це ще одна перешкода, яка не раз ставала мені на заваді. Але і тут мені пощастило, адже я зі Львова, а у нашій повсякденні розмові можна зустріти чимало польських слів. Уже через місяць я непогано шпрехала.

На запитання чому наймають осіб із України, мені відповідали прямо – поляки не хочуть працювати за такі незначні гроші . До речі, про оплату. Я отримувала по вісім злотих за годину. На попередній курс – це близько 56 гривень. Якщо порівнювати із
тим, що звичайний офіціант отримує близько 20 гривень, то стає зрозумілим, чому люди їздять на сезонні роботи.

Єдиним вихідним була неділя. Саме тоді я мала можливість, щоб закупитись продуктами на увесь тиждень. І, звичайно, усе за свої кошти. Рятувало те, що ціна у них значно нижчі. І тільки у цей день я могла поговорити з рідними. На зворотньому шляху ми заїжджали до родини моєї господині у якої був інтернет. Безумовно, найкращий момент за увесь тиждень.

Моя подорож у кінцевому результаті закінчилась не найкращим чином – зламана нога і прямий квиток додому. Проте, мій досвід це лише один із тисячі. Можливо саме вам пощастить більше. Але, щиро кажучи, я у цьому сумніваюся.

Соломія ЦУРА

Реклама

Читайте також:

тема

Останні кілька місяців Департамент поліції та прикордонники у співпраці з Податково-митним департаментом та Інспекцією з праці проводять рейди на будівництвах Естонії. І кожного
Звучить смішно, але роки тому в Києві я взяла за звичку носити з собою хусточки (раптом нежить), пляшечку з рідким милом та засіб для дезінфекції рук (у громадських вбиральнях мо

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.