Український театр презентують на масштабному фестивалі Німеччини

Україна вперше стала почесною гостею німецького театрального фестивалю Heidelberger Stückemarkt (з німецької - Гейдельберзький ринок п’єс). 6-7 травня в Гейдельберзі покажуть сім вистав і перформенсів сучасних українських драматургів та митців, а також читатимуть тексти молодих авторів у рамках конкурсу сучасної п'єси. Напередодні відкриття української театральної програми виступить гурт Dakh Daughters, повідомляє DW.

Про те, якою Україну побачать німецькі глядачі, DW розповів куратор української програми, відомий драматург Павло Ар'є.

Які українські вистави зіграють у Гейдельберзі?

Павло Ар'є: Наталія Ворожбит і Алік Сардарян прочитають монологи вистави "Де Схід?” про війну на Донбасі. Театр "ДАХ" покаже "Собачу будку” режисера Влада Троїцького. Це вистава-плач із уривків різних творів, дотичних до історичних подій, які тривали і тривають в Україні.

Ще покажемо "Кінець імітації 2.0” режисера Павла Юрова і драматурга Юлії Гончар - збірник монологів театральних практиків, які записали після їхніх резиденцій у Європі. Буде вистава "Зерносховище” режисера Андрія Приходька за п'єсою Наталії Ворожбит. У ній ідеться про Голодомор в Україні. Також зіграють виставу "Слава героям” за моєю п'єсою, яку поставив Стас Жирков.

У рамках конкурсу сучасної п'єси прочитають тексти Оксани Савченко, Володимира Снігурченка і Ольги Мазюпи.

Що ви прагнете донести про Україну до німецької публіки?

Ми не будемо показувати Україну красивою, вишиванковою, співучою... Справжньою хочемо показати, такою, як вона є. Сучасний постмодерний глядач хоче правди. І для нас важливо показати себе не з гарного боку, щоб когось у чомусь переконати, а продемонструвати, що є теми, які нам болять, є проблеми, які ми хочемо вирішувати, і що ми на рівні театру спроможні робити революцію і в культурі, а не тільки на Майдані.

За якими критеріями обиралися вистави?

Це мала бути сучасна драматургія, що перегукується з дійсністю і вже реалізована в виставах. В Україні вистав для великої сцени, що підходять під ці критерії, ставлять або недостатньо, або те, що є, не гідно везти за кордон. Камерних сучасних постановок більше. Тому кожен якісний продукт стає помітним явищем.

Приміром, вистава "Зерносховище” за п'єсою дуже відомої у світі драматургині Наталії Ворожбит за одним критерієм не потрапляла на цей фестиваль, бо в ній ідеться про Голодомор. Мені вартувало багатьох зусиль пояснити німецькій стороні, що важливо зараз показати саме цю виставу.

Історія Голодомору невідома для європейців, вона замовчувалася, відкрилася не так давно і небагато хто нею цікавиться. Тільки знаючи цю історію, можна зрозуміти, якими ми, українці, є зараз. Німецькі куратори дослухалися і зрозуміли, що тема дуже актуальна.

Ви згадали про брак сучасних вистав на великій українській сцені. Чому так відбувається?

Тільки протягом останніх п'яти років стався такий прорив, що почали ставити актуальні п'єси. В Україні відбувається переформатування театру. У нас тільки зараз починають розуміти, що театр має бути неспокійним, відкритим, постійно перебувати в пошуку і служити суспільству.

Щоб його не фінансували за залишковим принципом, театр має доводити, що є важливим місцем для глядача. Він не може ігнорувати сучасність і існувати сам по собі як "храм Мельпомени”.

У цьому ми відстаємо від Німеччини, Великобританії та інших країн Заходу років на 30. Там ще в 80-х з'явилася течія New Age – новий погляд на театр, феномен Сари Кейн та інших драматургів, які пишуть дуже гострі тексти, торкаються гострих тем і говорять на сцені сучасною мовою.

Чи більше цікавості з'явилося на Заході до сучасної української драматургії після Євромайдану, анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі?

До останнього Майдану західні театри, зокрема німецькі та британські, обходили український увагою. До нас ставилися як до рудименту "великого русского театра”: мовляв, те саме, що російське, тільки гіршої якості. Я пам'ятаю це відчуття з театрального бієнале 2010 року в Вісбадені, куди мене запросили як одного з переможців конкурсу найкращих молодих драматургів Європи.

Горе допомогло: революція і війна дуже сильно привернули увагу європейців до феномену України, зокрема театрального. Їм захотілося нас зрозуміти: чому в нас революція, чому ми не хочемо бути разом з Росією, чому в нас війна. Сучасних українських драматургів і режисерів значно частіше почали запрошувати на фестивалі та до співпраці, особливо в Польщі, Чехії, Німеччині, Великобританії.

Наприклад, у Магдебурзі торік був фестиваль сучасної української п'єси ("Дикий Схід. Випадок України". - Ред.). Другий сезон поспіль там ставлять вистави Влад Троїцький і Стас Жирков. Днями відбулася прем'єра за моєю п'єсою "Чому Михайло Гурман не вижив?”. Тепер Україна стала почесною гостею Гейдельберзького фестивалю.

Усе це означає, що український театр починає заходити в Європу як явище. На Заході вже ніхто не асоціює український театр із російським - відокремлення відбулося.

Павло Ар'є - український драматург, художник-концептуаліст. Народився в 1977 році.  Художній керівник Львівського драматичного театру імені Лесі Українки. Стипендіат театрального бієнале-2010 у Вісбадені та міжнародної програми лондонського Royal Court Theatre. Переможець, член журі та куратор численних конкурсів сучасної п'єси, театральних фестивалів і літературних конкурсів. Мешкає у Львові та Кельні.

Читайте також:

тема

Колись відомий як «Маленький Париж», Бухарест – столиця Румунії, відома своєю багатою історією, яка зливається з сучасною індивідуальністю.
Ступені освіти в Польщі і Україні дуже відрізняються. Наприклад, навчання на ступені Бакалавра (Studia pierwszego stopnia) в Польщі триває 6 семестрів або 3 роки.

новини

Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.