Чи приносить еміграція щастя: український програміст розповів про своє життя у США

«Тема еміграції стає особливо актуальною, коли держава переживає важкий період, що супроводжується економічною кризою та політичною нестабільністю. Багато молодих людей думають про переїзд в іншу країну, де можна почати нове життя», - пише Вадим Миргород у блозі для НВ.

Хочу поділитися своєю історією переїзду в США, описати основні підводні камені, а також підбити перші підсумки півторарічного проживання тут.

Передісторія

До моменту переїзду я працював на американську компанію з філіями в Україні, займаючи посаду тімліда. Міг собі дозволити дорогі сири і поїздки за кордон. Забезпечував сім'ю всім необхідним, допомагав родичам і просто жив у своє задоволення.

З англійською, як я думав, у мене було дуже добре, адже безпосередньо спілкувався з кінцевим замовником під час нарад. Крім того, я написав книгу для англійського видавництва і виступав на кількох зарубіжних конференціях.

Але перші місяці після переїзду мене не полишало відчуття, що я інопланетянин, який володіє екстрасенсорними здібностями, оскільки здебільшого лише здогадувався - а не розумів, про що говорять співрозмовники. Особливо якщо це не стосувалося роботи. В життєвих ситуаціях, та і в робочих теж, американці не роблять знижку на те, що ви іноземець – якщо, звісно, про це не попросити. Найчастіше від свого колишнього шефа-китайця я чув фразу: «Say it again». А він у країні, між іншим, більше 15 років.

Я думав, після переїзду на мене чекає безліч можливостей, які недоступні в Україні. Це і був перший підводний камінь. Виявилося, ці можливості відкриваються лише тоді, коли ви стаєте щасливим володарем грінкарти. А поки ви наймит з робочою візою, будуть платити зарплату нижче ринкової. При цьому ви не зможете легально отримувати дохід з інших джерел, на кшталт фрілансу.

Пошук роботи

Фірма, в якій я працював в Україні, обіцяла зайнятися оформленням для мене робочої візи, але — навмисно чи ні — затягувала процес. Тому я вирішив влаштуватися в першу-ліпшу компанію, яка погодиться мені зробити візу, а потім шукати кращу роботу – якщо буде необхідність.

Загалом це рішення було стратегічно правильним, але проявився нюанс, про який я зовсім не врахував. Річ у тім, що більшість програмістських вакансій в Штатах пов'язані з підтримкою існуючих проектів, а не розробкою нових (якщо це, звичайно, не який-небудь стартап). Тому дуже часто доводиться мати справу з кодом, який до вас писало не одне покоління програмістів, які не завжди приймали правильні архітектурні рішення.

Українському програмісту, який хоче переїхати, я б радив звернути увагу на основну спеціалізацію компанії, в яку він влаштовується. Якщо основна діяльність не пов'язана з програмуванням, великий шанс того, що він потрапить в абсолютно нове для себе середовище, де програмісти не в пошані, а будь-яка інновація буде сприйматися як ризикована авантюра. Американські менеджери надмірно обережні і десять разів перестрахуются, перш ніж щось змінювати. У такій ситуації можна забути про всі новомодні віяння в ІТ і уявити, що ви живете, м'яко кажучи, в минулому.

Переїзд

З переїздом, а точніше з перельотом, все просто: спакував валізи, купив квиток і сів у літак. Я був проти того, щоб брати з собою багато речей, оскільки думав, що все решту можна купити на місці. У нас на трьох було всього дві валізи і рюкзак.

Моя помилка була в тому, що я гадки не мав про майбутні витрати. Будь-яка привезена корисна річ могла б заощадити сімейний бюджет. Витрат було чимало. Серед них і депозит для безпеки, який вимагає орендар перед здачею квартири, і аналогічний депозит, який банк бере перед відкриттям вашої першої кредитної картки (а відкривати і користуватися нею необхідно — від цього залежить вся ваша подальша кредитна історія, якою дорожить кожен американець), і покупка меблів з посудом (бо квартири здаються повністю голими), та подобова оренда автомобіля на перший час.

Варто також відзначити, що квартири за нормальними цінами тут здаються тільки при укладанні контракту на рік. І якщо компанія не надасть вам готель для життя на перший час, доведеться також орендувати якесь житло, поки ви не знайдете квартиру своєї мрії. В нашому випадку було простіше, оскільки ми жили в родичів у сусідньому штаті.

При оренді квартир у багатьох американських штатах діють особливі правила, які не дають можливості винаймати маленьке житло і за рахунок цього економити. Наприклад, сім'ї з трьох осіб належить 2-bedroom (аналог нашої трикімнатної квартири).

Ще одним підводним каменем є те, що не всі компанії готові взяти вас на роботу (а, відповідно, і виплачувати вам зарплату) доти, доки ви не отримаєте SSN. Це аналог нашого ідентифікаційного коду, його оформлення займає від двох до трьох тижнів.

Перші враження і криза другого року

Я думав, що потрапив у казку. Цьому було багато причин: і квітучі біля нашого будинку сакури, і бродяча дика живність (олені, білки, зайці, гуси), і безкоштовний відкритий басейн з тренажерним залом, і чудове російськомовне ком'юніті, і добрі сусіди, які дають тобі ключі від свого авто, і неймовірна кількість платних і безкоштовних музеїв, парків і пам'яток. Спочатку це захоплює, через рік ти до цього звикаєш і сприймаєш як належне, а життя тим часом повертається у ту ж стару-добру та звичну колію.

З роботою було не все так романтично. Нікому б не побажав «з'їхати» з тімліда в молодші розробники, особливо якщо над проектом працюєш один, а колеги-розробники - над іншими. З іншого боку, за півроку я автоматизував процеси розгортання, виправив більшу частину гарячих багів, запрограмував нові функції. Потім мені додали одного програміста, а також два нових проекти. Пізніше один скасували, а другий вирішено було робити не з чистого аркуша, а використовувати поганий код від сусіднього проекту. Що ж, впоралися.

Потім як заохочення мені підняли зарплату на цілих 2% і відправили на конференцію в Лос-Анджелес. Повернувшись, я півроку займався якоюсь непотрібною роботою і сам для себе вигадував задачки - в основному це був OpenSource. Зараз з'явився новий проект, але радості не додалося, оскільки ми, як і раніше, колупаємо код, який до мене писало не одне покоління розробників.

Багато українських програмістів думають, що після переїзду в Америку, будуть працювати в якомусь софтверному гігантові, на кшталт Google, або заведуть свій стартап і стануть черговим Стівом Джобсом або Марком Цукербергом, але чомусь їхні мрії розбиваються об сувору реальність. Так, у мене є друзі, які працюють в Google, Microsoft або є засновниками стартапів, директорами софтверних компаній - всі вони молодці. Але набагато більше друзів працюють звичайнісінькими розробниками, і їм доводиться мати справу не з найкращою у світі роботою. Кому як пощастить, і хто на що здатний.

Американська Гонка за мрією

Поки ви не переїхали і не освоїлися в США, ви не будете думати про багато речей, щодо яких сушать голови американці, просто тому, що ці речі ще не стали для вас актуальні. Американська мрія базується на трьох китах: будинок, освіта дітям, пенсія. В Україні програмісту про це думати не доводиться, бо замість будинку можна обійтися квартирою, що дісталася у спадок, освіта безкоштовна (або дешева), а до пенсії можна накопичити добрий капітал.

В Америці все по-іншому: будинок у мегаполісі коштуватиме мінімум півмільйона. За навчання у престижному виші доведеться віддати щонайменше $200 тисяч, у непрестижному — $60 тисяч. А для більш-менш нормальної пенсії потрібно відкладати в середньому 10% від зарплати. Звичайно, є й кредити на житло, на освіту, тому багато американців працюють тільки на те, щоб ці кредити погасити. Маючи досить високі зарплати, які компенсуються високими витратами, американці витрачають майже всі свої гроші і не відкладають заощадження. Також велика частина американців, з тих що я зустрічав, не подорожує до інших країн і гадки не має про те, як живуть люди, скажімо, в Європі чи Південній Америці.

Втім, купувати житло та оплачувати дорогу освіту дітям вас ніхто не зобов'язує, а на пенсію вистачить тих грошей, що відклали ви чи ваш роботодавець. У крайньому разі можна виїхати на батьківщину.

Порада майбутнім емігрантам

Перші двадцять абзаців далися мені на легкому диханні, бо я писав про себе. Набагато складніше поставити себе на місце читача і дати слушну пораду. Але я все-таки спробую.

У кожного є свої причини для еміграції, але в цілому вони зрозумілі, тому немає сенсу їх тут перераховувати. Про те, як емігрувати, вже написано багато статей. Однак мало хто говорить про те, що дуже часто очікування відрізняються від реальності, тому потрібно змиритися з думкою, що вас чекає невизначеність. Поговоривши з людиною, яка живе в Америці більше 20 років, я зрозумів, що планувати життя більше, ніж на п'ять років, не має сенсу.

Якщо ви думаєте, що станете щасливішими після еміграції, це самообман. Це як покупка нової машини: перші півроку ви відчуєте захоплення, а потім звикаєте. З еміграцією все точно так само: перші рік-два пройдуть в кайф, а потім все повернеться на круги своя. Про це мені теж говорили, але я не вірив. Що ж, довелося переконатися на власному досвіді.

Ну і наостанок: якщо ви вирішили емігрувати, краще робити це в молодому віці і не відкладати на потім. Чим старша людина, тим їй важче адаптуватися.

Втім, якщо вам за п'ятдесят, не переживайте, емігрувати ніколи не пізно. Особливо, якщо є мета. Знаю людей, які приїхали в Штати в такому віці, успішно знайшли роботу і своє місце в житті.

Читайте також:

тема

Розповідають українці, які живуть у Фінляндії
"Фінську модель" освіти вважають найкращою у світі.
Винаходи цих славетних українців, без перебільшення, перевернули увесь світ, пи

новини

17:21
Розповідають українці, які живуть у Фінляндії
13:49
Користуватися системою зможуть, перш за все, студенти з України та В’єтнаму
12:51
Довелось навіть перекривати автомобільний рух
Орфографічна помилка в тексті:

Надіслати повідомлення про помилку автору?
Ваш браузер залишиться на тій же сторінці.